КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            15.03.2005

                             (Витяг)

     Миронівський районний  суд  Київської  області  вироком   від
11 березня   2004   р.   визнав  Т.  винним  у  вчиненні  злочину,
передбаченого ч.  1 ст.  309 КК, і призначив йому покарання у виді
одного року  обмеження  волі.  На підставі ст.  105 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        
його звільнено  від  призначеного   покарання   із   застосуванням
примусового  заходу виховного характеру у виді передачі під нагляд
матері строком один рік,  кримінальну справу  щодо  нього  закрито
відповідно до ст. 447 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        .

     В апеляційному порядку справа не розглядалася.

     Т. визнано винним у тому, що 4 грудня 2003 р. він незаконно і
безоплатно отримав на ринку від не  встановленої  слідством  особи
паперовий  пакетик із наркотичним засобом - 0,25 грамами висушеної
марихуани (каннабісу),  - який незаконно зберігав при собі з метою
вживання.  Наступного  дня  його  затримали  працівники міліції та
вилучили в нього названий засіб.

     У касаційному поданні заступник прокурора  Київської  області
порушив  питання  про  скасування  вироку  щодо  Т.  у  зв'язку  з
неправильним застосуванням кримінального  та  істотним  порушенням
кримінально-процесуального законів.  Він мотивував це тим,  що суд
усупереч вимогам ст.  98 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         призначив  неповнолітньому
Т.  покарання у виді обмеження волі і порушив установлений ст. 447
КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
         порядок застосування примусових заходів  виховного
характеру.  Заступник прокурора просив закрити справу і вважати Т.
звільненим від відбування покарання із  застосуванням  примусового
заходу  виховного  характеру  у виді передачі під нагляд матері на
підставі ст. 105 КК.

     Заслухавши доповідь судді,  думку прокурора,  який  підтримав
касаційне  подання,  перевіривши  матеріали  справи та обговоривши
наведені  в  поданні  доводи,  колегія  суддів  Судової  палати  у
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України визнала,  що воно
підлягає задоволенню з таких підстав.

     Згідно з вироком суду Т.  вчинив злочин,  передбачений  ч.  1
ст. 309   КК    ( 2341-14  ) (2341-14)
        ,  у  віці  17  років,  тобто  будучи
неповнолітнім.

     Відповідно до  ч. 1  ст. 447  КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        , якщо  суд  при
розгляді  справи,  що  надійшла з обвинувальним висновком,  визнає
можливим виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої
або середньої тяжкості,  він виносить ухвалу,  а суддя - постанову
про  закриття  кримінальної   справи   і   вирішує   питання   про
застосування  щодо  неповнолітнього  одного  з  примусових заходів
виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     На порушення зазначених вимог закону суд постановив  щодо  Т.
вирок, визнавши його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 309 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  та  призначивши  йому  покарання  у  виді
одного  року  обмеження    волі,  а  потім звільнив його від цього
покарання із застосуванням примусового заходу виховного  характеру
і закрив щодо нього кримінальну справу. При цьому суд не врахував,
що призначення  неповнолітньому  такого  покарання,  як  обмеження
волі, суперечить ст. 98 КК.

     На підставі   наведеного  колегія  суддів  Судової  палати  у
кримінальних справах Верховного  Суду  України  касаційне  подання
заступника   прокурора   Київської   області  задовольнила:  вирок
Миронівського районного суду  від  11  березня  2004  р.  щодо  Т.
скасувала,   справу  на підставі  ст.  9 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
          закрила,
застосувавши до нього примусовий захід виховного характеру у  виді

передачі під нагляд матері строком один рік.