КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
15.03.2005
(Витяг)
Ленінський районний суд м. Кіровограда вироком від
18 травня 2004 р. засудив К. за ч. 2 ст. 186 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на
чотири роки позбавлення волі. Апеляційний суд Кіровоградської
області ухвалою від 3 серпня 2004 р. залишив вирок без зміни.
Як визнав суд, 23 грудня 2003 р. К. повторно вчинила у
магазині грабіж - відкрито викрала джинси вартістю 132 грн., що
належали А., і була затримана продавцями.
У касаційній скарзі засуджена просила змінити вирок -
перекваліфікувати її дії з ч. 2 ст. 186 на ст. 15, ч. 2 ст. 185
КК ( 2341-14 ) (2341-14)
та звільнити її від відбування покарання з
випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора про необхідність часткового задоволення касаційної
скарги, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши
наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що вона
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про доведеність вини К. у повторному відкритому
викраденні чужого майна підтверджується зібраними у справі
доказами, зокрема, показаннями засудженої та свідків С.Г., М. і
С.Л. про вчинення нею цього злочину за наведених у вироку
обставин.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили
фактичні обставини вчиненого засудженою злочинного діяння, але
неправильно кваліфікували його як закінчений злочин за ч. 2
ст. 186 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 25 грудня 1992 р. N 12 ( v0012700-92 ) (v0012700-92)
"Про судову практику в
справах про корисливі злочини проти приватної власності" крадіжку
і грабіж належить вважати закінченими з моменту, коли винна особа
вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи
користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо). Дії,
розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами
і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння
майном або його утримання, необхідно кваліфікувати як грабіж.
Як убачається з матеріалів справи, засуджена намагалася
викрасти в А. джинси, які зняла з вішалки у торговельному залі
магазину й сховала під свою куртку, але була помічена продавцем,
котра почала вимагати повернути майно. Усвідомлюючи, що її дії
помічено, К. проігнорувала це і спробувала втекти з вилученим
майном, однак була затримана продавцями. Отже, засуджена з не
залежних від неї причин не довела злочин до кінця і не мала
реальної можливості розпоряджатися чи користуватися вилученим
майном.
За таких обставин колегія суддів визнала, що дії К. необхідно
перекваліфікувати з ч. 2 ст. 186 на ст. 15, ч. 2 ст. 186
КК ( 2341-14 ) (2341-14)
як замах на повторне відкрите викрадення чужого
майна. Наведені засудженою у касаційній скарзі доводи про вчинення
нею замаху на таємне викрадення майна та перекваліфікацію її дій
за ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК є безпідставними і спростовані
матеріалами справи.
Підстав для пом'якшення засудженій покарання немає, оскільки
його призначено відповідно до вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, з
урахуванням даних про її особу та всіх обставин, що обтяжують і
пом'якшують покарання. Достатніх підстав для звільнення К. від
відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд під
час розгляду справи не встановив, і засуджена в касаційній скарзі
їх також не навела.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм
кримінально-процесуального закону не встановлено.
З огляду на зазначене колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу
засудженої К. задовольнила частково: вирок Ленінського районного
суду м. Кіровограда від 18 травня 2004 р. та ухвалу апеляційного
суду Кіровоградської області від 3 серпня того ж року щодо К.
змінила - перекваліфікувала її дії з ч. 2 ст. 186 на ст. 15, ч. 2
ст. 186 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
. Призначене засудженій покарання залишено
без змін.