СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
10.03.2005
(Витяг)
Нетішинський міський суд Хмельницької області вироком від
21 травня 2004 р. виправдав М-ва за ч. 2 ст. 125 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
за
недоведеністю його участі у вчиненні злочину щодо Я.
Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 21 липня
2004 р. цей вирок залишив без зміни.
Як убачається з матеріалів справи, 4 вересня 2002 р. Я.
звернулася до Нетішинського міського суду у порядку, передбаченому
ст. 27 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
, зі скаргою про те, що 26 липня 2002 р. М-в
і М-ва завдали їй декілька ударів, заподіявши при цьому тілесні
ушкодження.
5 лютого 2003 р. суддя порушив щодо М-ва і М-вої кримінальну
справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
, а 4 лютого 2004 р. провадження у справі щодо М-вої
закрив у зв'язку з примиренням сторін.
У касаційній скарзі Я. просила скасувати судові рішення щодо
М-ва і направити справу на новий судовий розгляд через те, що
висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судове
слідство проведено неповно та з порушенням вимог
кримінально-процесуального закону. Крім того, потерпіла
зазначила, що у справі не проведено судово-медичну експертизу з
метою встановлення тяжкості заподіяних їй тілесних ушкоджень.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність
скасування вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши
наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга
потерпілої має бути задоволена з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, суд в основу свого
висновку щодо невинуватості М-ва у заподіянні Я. тілесних
ушкоджень поклав показання самого підсудного про те, що бійка
відбулася між Я. та колишньою дружиною М-ва (М-вою), він же лише
намагався перепинити бійку й ударів нікому не завдавав. Суд також
послався на свідчення М-вої і С. у судовому засіданні та пояснення
свідка Р. під час дізнання. Показання потерпілої Я. та свідка С.Р.
про те, що М-в завдав їй декілька ударів, від яких вона дістала
тілесні ушкодження, суд до уваги не взяв, посилаючись на те, що їх
спростовано поясненнями інших свідків.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України визнала, що суд, розглядаючи справу по
суті, не врахував інших обставин, які мають значення для
постановлення правильного рішення.
Підставою для порушення кримінальної справи щодо М-ва і М-вої
було заподіяння ними Я. тілесних ушкоджень. Проте в матеріалах
справи немає жодного медичного документа про наявність у
потерпілої тілесних ушкоджень.
У скарзі Я. зазначила, що їй було заподіяно закриту
черепно-мозкову травму у виді струсу головного мозку, закритий
перелом кісток носа, садини у ділянці лоба, лівого ока, лівої
вилиці, нижньої губи, шиї, передньої поверхні грудної клітки та
інші тілесні ушкодження.
Із протоколу судового засідання та виправдувального вироку
вбачається, що суд не з'ясував, хто саме заподіяв потерпілій
тілесні ушкодження, і не навів переконливих доводів про те, що М-в
до цього не причетний.
Визнаючи, що Я. отримала тілесні ушкодження під час бійки з
М-вою та внаслідок падіння на ґрунт і бетонне покриття, суд не
перевірив, чи може потерпіла отримати перелічені в акті медичного
обстеження тілесні ушкодження за обставин, наведених М-вим, М-вою
і свідком С. Причому самого акта у справі немає, а є лише
посилання на нього. Суд також не звернув увагу на те, що, за
твердженням потерпілої, їй були заподіяні більш тяжкі тілесні
ушкодження, ніж зазначено в акті.
Відповідно до ст. 76 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
для встановлення
тяжкості й характеру тілесних ушкоджень, а також з'ясування
механізму їх заподіяння обов'язково має бути призначено
судово-медичну експертизу. У даній справі судово-медична
експертиза не проводилася, експерти судом не допитувалися.
У ч. 5 ст. 75 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
передбачено, що якщо висновок
експертизи є неповним чи недосить ясним, слід допитати експерта
або призначити додаткову експертизу.
Незважаючи на суперечливі показання підсудного, потерпілої та
свідків, суд не допитав усіх очевидців події, зокрема свідка Р.,
чиї показання мають істотне значення для правильного вирішення
справи.
Усе це свідчить про істотну неповноту й поверховість
дослідження фактичних обставин і доказів у справі, що є
неприпустимим.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду доводів потерпілої
не звернув увагу на допущені судом першої інстанції порушення і
безпідставно залишив апеляцію Я. без задоволення.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу
потерпілої Я. задовольнила: виправдувальний вирок Нетішинського
міського суду від 21 травня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду
Хмельницької області від 21 липня 2004 р. щодо М-ва скасувала і
направила справу на новий судовий розгляд.