СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            27.01.2005

                             (Витяг)

     Коростенський міськрайонний суд Житомирської області  вироком
від 28 травня 2004 р. засудив В. за ч. 2 ст. 286 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на
три роки  позбавлення   волі   з   позбавленням   права   керувати
транспортними засобами  строком на два роки.  Суд також постановив
стягнути з В.  на користь Б.Г.  1 тис.  380 грн.  на відшкодування
матеріальної і 9 тис.грн. - моральної шкоди.

     Апеляційний суд  Житомирської  області  ухвалою від 20 серпня
2004 р. вирок залишив без зміни.

     В. визнано винним у тому,  що 22 серпня 2003 р.  він, керуючи
автомобілем,  порушив  правила безпеки дорожнього руху - перевищив
допустиму швидкість і вчинив наїзд  на  пішохода  Б.С.,  унаслідок
чого той одержав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

     У касаційній    скарзі   засуджений   В.   просив   скасувати
постановлені у справі судові  рішення  і  направити  її  на  новий
судовий  розгляд,  оскільки  вважав,  що  в  ній  допущено істотні
порушення вимог кримінально-процесуального  закону,  а  призначене
йому покарання є надто суворим.

     У доповненні   до  касаційної  скарги  захисник  засудженого,
посилаючись  на  обставини,  що  пом'якшують  покарання,   порушив
питання про звільнення В. від відбування покарання з випробуванням
на підставі ст. 75 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Заслухавши доповідача,  пояснення захисника,  потерпілої Б.Г.
та її представника,  які заперечували проти задоволення касаційної
скарги,  думку прокурора про необхідність  виключення  із  судових
рішень посилання  на  заподіяні  злочином  тяжкі  наслідки  як  на
обставину, що обтяжує покарання,  перевіривши матеріали  справи  і
наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати
у кримінальних справах Верховного Суду України  визнала,  що  вона
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

     Висновки суду про винність В. у вчиненні зазначених злочинних
дій відповідають   фактичним   обставинам   справи,   обґрунтовані
зібраними у  справі доказами,  що всебічно й об'єктивно досліджені
та правильно оцінені судом: показаннями В., в яких він визнав себе
винним,  а  також свідків Д.  і М.,  даними протоколу огляду місця
дорожньо-транспортної події,   протоколу   огляду    транспортного
засобу,   висновками   судово-медичної   та   судово-автотехнічної
експертизи.

     Суд, вивчивши матеріали справи,  не виявив істотних  порушень
вимог кримінально-процесуального  закону,  які  тягнуть скасування
постановлених у ній судових рішень.  Дії В.  за ч.  2 ст.  286  КК
( 2341-14 ) (2341-14)
         кваліфіковано правильно.

     Призначене В.  покарання  дорівнює  мінімальній  межі санкції
норми закону,  за якою його засуджено, відповідає ступеню тяжкості
вчиненого ним злочину та даним про його особу.

     Проте суд  неправильно  послався  у вироку на тяжкі заподіяні
злочином наслідки  як  на  обставину,  що  обтяжує  призначене  В.
покарання.

     Відповідно до  ч.  4 ст.  67 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  якщо будь-яка з
обставин, що обтяжує покарання,  передбачена  в  статті  Особливої
частини  цього  Кодексу  як  ознака  злочину,  яка впливає на його
кваліфікацію,  суд не може ще раз враховувати її  при  призначенні
покарання як таку, що обтяжує останнє.

     Спричинення смерті  потерпілому  внаслідок  порушення  правил
безпеки дорожнього руху особою,  яка керує транспортним засобом, є
однією з ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,
за якою засуджено В.

     Таким чином,  місцевий  суд  не  вправі  був  посилатися   на
зазначену обставину як на таку,  що обтяжує покарання. Апеляційний
суд цю помилку суду першої інстанції не виправив і  залишив  вирок
щодо В.  без зміни.  Тому зазначене посилання має бути виключено з
вироку  та  апеляційної  ухвали.  Однак  це  не  буде   достатньою
підставою для   пом'якшення   В.   покарання,  про  що  йдеться  у
доповненнях до касаційної скарги.

     З огляду  на  наведене  колегія  суддів  Судової   палати   у
кримінальних справах  Верховного  Суду  України  касаційну  скаргу
засудженого В.  та його  захисника  задовольнила  частково:  вирок
Коростенського міськрайонного   суду   Житомирської   області  від
28 травня 2004 р.  та ухвалу Апеляційного суду  цієї  області  від
20 серпня 2004 р.  щодо В.  змінила, виключивши з них посилання на
заподіяні злочином тяжкі наслідки  як  на  обставину,  що  обтяжує

покарання.