КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            27.01.2005

                             (Витяг)

     Запорізький районний  суд  Запорізької  області  вироком  від
1 грудня 2003 р.  засудив Ю.  та С. за ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        
відповідно  на  три  роки шість місяців та на три роки позбавлення
волі і на підставі ст.  75  КК  звільнив  кожного  від  відбування
покарання з іспитовим строком три роки.

     В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

     Ю. та  С.  визнано винними у тому,  що вони 19 серпня 2003 р.
повторно за попередньою змовою  проникли  шляхом  злому  дверей  у
будинок  В.,  звідки  таємно  викрали належне господареві майно на
суму 2 тис. 905 грн.

     У касаційному поданні прокурор,  який брав участь у  судовому
розгляді  справи,  порушив  питання  про  скасування  вироку через
істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону  та  про
направлення справи на новий судовий розгляд.

     Заслухавши доповідь  судді,  думку прокурора,  який підтримав
подання,  перевіривши матеріали справи та обговоривши  наведені  у
поданні  доводи,  колегія  суддів  Судової  палати  у кримінальних
справах  Верховного  Суду  України  визнала,  що   воно   підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Відповідно до  п.  2-1 ч.  1 ст.  54 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
         суддя не
може брати участі в розгляді кримінальної справи,  якщо під час її
досудового розслідування він вирішував питання щодо обрання, зміни
чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під
вартою.

     Як убачається   з   матеріалів   справи,  суддя  Запорізького
районного  суду  Г.  1  вересня  2003  р.  виніс   постанову   про
продовження строку тримання під вартою Ю.,  а 1 грудня того ж року
розглянув кримінальну справу щодо Ю.  та С.  по суті і  постановив
вирок.  Це суперечить вимогам ст.  54 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
         і відповідно
до п.  2 ч.  2 ст.  370 КПК ( 1003-05  ) (1003-05)
          є  істотним  порушенням
кримінально-процесуального закону.

     Згідно з п.  1 ч. 1 ст. 398 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
         істотне порушення
кримінально-процесуального закону є однією  з  підстав  скасування
вироку.

     З огляду  на  зазначене  Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України касаційне подання прокурора  задовольнила:
вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 1 грудня
2003 р.  щодо Ю.  та С.  скасувала і  направила  справу  на  новий

судовий розгляд у той же суд.