СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            01.06.2004

                             (Витяг)

     Нововолинський міський  суд  Волинської  області  вироком від
27 серпня 2003 р.  засудив В.  за ч.  2 ст.  15 і ч.  1 ст. 190 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
         до штрафу в розмірі 600 грн.

     Цим же вироком І.  виправдано за ч.  2 ст.  27,  ч. 2 ст. 15,
ч. 1 ст.  190 цього Кодексу ( 2341-14 ) (2341-14)
         за відсутністю в його діях
складу злочину.

     Апеляційний суд  Волинської  області  ухвалою  від  24 жовтня
2003 р. залишив вирок без зміни.

     В. визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин.

     14 січня 2003 р.  І.  отримав побутову травму. Наступного дня
він  попрохав  В.,  щоб  той  надав  йому свою амбулаторну медичну
картку з метою одержати медичну  допомогу  в  центральній  міській
лікарні, оскільки сам він не був там зареєстрований.

     Пройшовши курс  лікування,  І.  21 лютого 2003 р.  передав В.
медичну картку й листок непрацездатності на його  ім'я,  який  той
здав  у  розрахунковий відділ шахти з метою шляхом обману отримати
соціальну  допомогу  по  тимчасовій  непрацездатності.  Вона  була
нарахована в сумі 892 грн., однак отримати її В. не зміг у зв'язку
із втручанням правоохоронних органів,  тобто не довів свій  умисел
до кінця з не залежних від його волі причин.

     У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування
вироку та ухвали й направлення справи на додаткове розслідування у
зв'язку   з   неправильним   застосуванням  кримінального  закону,
оскільки,  на його думку,  суд безпідставно виправдав І.,  у  діях
якого є склад злочину,  відповідальність за який передбачено ч.  1
ст.  357 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  а дії В. треба кваліфікувати за ч. 3 ст.
358 цього Кодексу.

     Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України   у   задоволенні
касаційного подання відмовила з таких підстав.

     Згідно зі ст.  275 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
         розгляд справи провадиться
тільки в межах пред'явленого обвинувачення.  У  разі  необхідності
доповнити чи змінити його або порушити кримінальну справу за новим
обвинуваченням суд     додержує     правил,     установлених     у
статтях 276-278 цього Кодексу.

     Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства
пред'явили   В.   й   І.   обвинувачення   у   вчиненні   злочину,
відповідальність за який передбачено ч.  2 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        .
У судовому засіданні прокурор дійшов висновку про те, що І. не мав
єдиного  наміру  заволодіти  коштами  шахти  і  про  це  з  В.  не
домовлявся.  У зв'язку з наведеним прокурор змінив обвинувачення і
перекваліфікував дії В.  й І. з ч. 2 ст. 190 КК відповідно на ч. 2
ст.  15,  ч.  1 ст.  190 та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190
цього Кодексу.

     У межах цього обвинувачення суд і розглянув справу. При цьому
він правильно керувався ст. 26 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        . У ній зазначено, що
співучастю  у  злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів
злочину у вчиненні умисного злочину. Отже, спільна участь має бути
спрямована  на  вчинення  одного й того ж злочину та на досягнення
єдиного  злочинного  результату.  А  тому  не  можуть  визнаватися
співучастю дії або бездіяльність,  які об'єктивно сприяли вчиненню
злочину і настанню  злочинного  результату,  але  не  охоплювались
умислом співучасників як учинені спільно.

     Виходячи зі   зміненого   в   суді   обвинувачення   І.   суд
обгрунтовано дійшов висновку про відсутність складу злочину у його
діях,  пов'язаних з одержанням листка непрацездатності на прізвище
В.,  оскільки вони не утворюють співучасті у вчиненні злочину,  як
це передбачено статтями 26, 27 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        .

     Не взяті до уваги також наведені у поданні доводи про те,  що
в діях І.  є склад злочину,  відповідальність за який  передбачено
ч. 1 ст.  357 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  а дії В. слід кваліфікувати за ч. 3
ст.  358 цього Кодексу, оскільки обвинувачення за цими статтями їм
не   пред'являлось  і  суд  не  мав  права  з  власної  ініціативи
перекваліфіковувати їхні дії,  тому що це призвело б до  порушення
їх права на захист, а прокурор своїм правом на зміну обвинувачення
й пред'явлення його  за  названими  статтями,  як  це  передбачено
статтями 26, 27 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        , не скористався.

     За таких   обставин   колегія   суддів   Судової   палати   у
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України   у   задоволенні

касаційного подання прокурора відмовила.