Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 липня 2003 р. Д. засуджено за ст. 197 КК (2341-14) до штрафу в розмірі 700 грн. Постановлено стягнути із засудженого на користь держави 2 тис. 495 грн. завданих їй збитків.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2003 р. вирок залишено без зміни.

Д. визнано винним у тому, що він, працюючи на посаді лісника Буштинського державного лісогосподарського підприємства, неналежним чином виконував свої обов'язки з охорони лісу від самовільної порубки та інших лісопорушень, внаслідок чого в січні і травні 2002 р. в закріпленому за ним обході невстановлені особи самовільно зрубали дерева, чим державі завдано збитків на суму 2 тис. 495 грн.

У касаційному поданні заступник прокурора Закарпатської області просив скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального і неправильним застосуванням кримінального законів та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії Д. з ч.2 ст. 364 на ст. 197 КК (2341-14) і призначив засудженому надто м'яке покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, які у поданні не заперечуються. Висновки суду про винність Д. у неналежному виконанні своїх обов'язків з охорони лісу від самовільної порубки грунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які детально викладені у вироку. Кваліфікація дій засудженого відповідає встановленим обставинам справи.

Доводи ж прокурора про те, що суд неправильно визначив правовий статус лісника Д., який є службовою особою, і тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 364 КК (2341-14) як зловживання службовим становищем, не грунтуються на матеріалах справи.

Так, із наявних у справі доказів не вбачається, що Д. наділений адміністративно-господарськими функціями. Згідно з посадовою інструкцією лісника на нього покладено здійснення виробничих функцій, а відповідно до договору про матеріальну відповідальність він зобов'язаний охороняти ввірене йому майно - ліс - і не уповноважений управляти чи розпоряджатися цим майном.

Посилання прокурора на те, що засуджений є представником влади, безпідставні, оскільки Д. не надано право складати документи, які мають правовий характер, тобто приймати рішення, обов'язкові до виконання фізичними чи юридичними особами.

За зазначених обставин Д. обгрунтовано визнаний судом таким, що не є службовою особою. Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Закарпатської області залишила без задоволення.