СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
26.03.2004
(Витяг)
Вироком Шосткинського районного суду Сумської області від
14 листопада 2001 р. С. засуджено за ч.2 ст. 358 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на
два роки обмеження волі, за ч.2 ст. 190 КК - на один рік обмеження
волі, за ч.1 ст. 296 КК - на два роки обмеження волі, а на
підставі ст. 42 КК 1960 р. ( 2001-05 ) (2001-05)
за сукупністю злочинів - на
два роки шість місяців обмеження волі. Постановлено стягнути із С.
на користь ВАТ "Воронізький цукровий завод" (далі - ВАТ) 79 грн. і
на користь Л. 12 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та
450 грн. - моральної.
Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 5 лютого 2002 р.
вирок змінив, перекваліфікувавши дії С. з ч.2 ст. 190 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
на ч.1 цієї статті та призначивши йому покарання у
виді одного року обмеження волі. На підставі ст. 42 КК 1960 р.
( 2001-05 ) (2001-05)
за сукупністю злочинів, відповідальність за які
передбачено ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 358 та ч.1 ст. 296 КК, остаточно
йому призначено покарання у виді обмеження волі на два роки шість
місяців. У решті вирок залишено без зміни.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України ухвалою від 23 січня 2003 р. у задоволенні
касаційної скарги засудженого С. відмовила.
С. визнано винним у неодноразовому підробленні й використанні
з грудня 1997 р. по березень 1998 р. документів, у заволодінні
чужим майном шляхом обману, а також у вчиненні у квітні 2000 р.
хуліганства щодо Л.
У своєму клопотанні засуджений зазначив, що його дії з
підроблення документів, внаслідок пред'явлення яких на ВАТ йому
було незаконно нараховано 79 грн., через малозначність не є
злочином. Крім того, на думку С, суд повинен був звільнити його
від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
у
зв'язку із закінченням строків давності. Щодо хуліганських дій, то
в них теж немає складу злочину, оскільки він діяв у стані
необхідної оборони, захищаючи матір від посягання Л., тому С.
просив постановлені щодо нього судові рішення скасувати і справу
закрити.
Обговоривши доводи, наведені у клопотанні, внесеному на
судовий розгляд за поданням п'яти суддів Верховного Суду України,
судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової
колегії на спільному засіданні визнали, що клопотання підлягає
частковому задоволенню.
Висновок про доведеність вини С. у вчиненні 25 квітня 2000 р.
хуліганства суд обгрунтував дослідженими в судовому засіданні
доказами, зокрема показаннями потерпілого Л., з яких убачається,
що під час визначення меж земельних ділянок комісією Воронізької
селищної ради (далі - Рада) Б. (мати засудженого) спровокувала
конфлікт, а С. у присутності громадян безпричинно завдав йому
легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я, що підтверджено
висновком судово-медичної експертизи.
При відтворенні обстановки й обставин події свідки Я., Г., К.
та ін., кожен окремо, розповіли та показали на місці, як
засуджений С. безпричинно побив потерпілого Л.
За таких обставин суд обгрунтовано поклав в основу вироку в
частині вчинення С. хуліганських дій пояснення потерпілого і при
цьому спростував показання самого засудженого С. та його матері Б.
щодо неправомірної поведінки Л.
Враховуючи викладене, судді Судової палати у кримінальних
справах та Військової судової колегії Верховного Суду України
визнали дії С. грубим порушенням громадського порядку, вчиненим з
мотивів явної неповаги до суспільства. С. безпричинно напав на Л.,
побив його у присутності багатьох громадян, у тому числі
працівників Ради, чим завадив їм продовжувати роботу, і лише після
втручання сторонніх осіб припинив свої протиправні дії, які вчиняв
протягом тривалого часу і результатом яких стало заподіяння
потерпілому легких тілесних ушкоджень.
За таких обставин наведені в клопотанні засудженого доводи
про відсутність в його діях ознак хуліганства і твердження про
вчинення зазначених злочинних дій у стані необхідної оборони
внаслідок протиправних дій потерпілого Л. є безпідставними, а
вирок суду в цій частині - законним та обгрунтованим.
Висновки суду про доведеність вини С. у підробленні
документів та їх використанні і в заволодінні майном ВАТ на суму
79 грн. підтверджені: показаннями самого засудженого про те, що
він дійсно неодноразово підробляв необхідні йому документи й
подавав їх до військкомату та бухгалтерії ВАТ; показаннями свідків
В., Р., Ц. та ін.; даними, які містяться в журналі обліку
амбулаторного прийому; листках непрацездатності, медичній картці,
актах обстеження С, висновку судово-технічної експертизи.
Враховуючи наведене, клопотання С. про закриття кримінальної
справи у частині його засудження за цей злочин є необгрунтованим і
задоволенню не підлягає.
Однак цим же вироком С. також визнано винним у вчиненні
злочину, відповідальність за який передбачено ч.1 ст. 190 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
і який відповідно до ч.2 ст. 12 цього Кодексу тягне
покарання у виді обмеження волі, отже, є злочином невеликої
тяжкості. Згідно з п.2 ч.1 ст. 49 КК особа звільняється від
кримінальної відповідальності за такий злочин, якщо з дня його
вчинення до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Оскільки С. вчиняв злочин (заволодіння чужим майном) у період
з грудня 1997 р. по березень 1998 р., а вирок суду набрав законної
сили 5 лютого 2002 р., то три роки вже минуло і строк давності
притягнення до кримінальної відповідальності закінчився.
На підставі викладеного, керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
, судді Судової палати у кримінальних справах і
Військової судової колегії Верховного Суду України на спільному
засіданні ухвалили клопотання С. задовольнити частково: вирок
Шосткинського районного суду Сумської області від 14 листопада
2001 р., ухвалу Апеляційного суду цієї області від 5 лютого
2002 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України від 23 січня 2003 р. в частині
засудження його за ч.1 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
скасувати і справу
закрити у зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі ст. 42 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
С. визнано засудженим за
сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ч.2
ст. 358 та ч.1 ст. 296 цього Кодексу, на два роки шість місяців
обмеження волі.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 6, стор.36