СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
16.03.2004
(Витяг)
Комунарський районний суд м. Запоріжжя вироком від
24 червня 2003 р. засудив С. за ч. 2 ст. 307 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
із
застосуванням ст. 69 цього Кодексу на три роки позбавлення волі з
конфіскацією всього належного йому майна. Належний С. автомобіль
ВАЗ конфісковано як знаряддя вчинення злочину.
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від
29 вересня 2003 р. вирок залишив без зміни.
С. визнаний винним у тому, що він на прохання свого
знайомого, справа щодо якого виділена в окреме провадження,
незаконно придбав з метою збуту у не встановленої слідством особи
наркотичний засіб - каннабіс - вагою 2,7 грама, який зберігав та
перевіз на своєму автомобілі, а згодом незаконно збув: 0,4 грама -
Г., решту - 2,3 грама - особі, справа щодо якої виділена в окреме
провадження.
У касаційній скарзі засуджений зазначив, що суд призначив
йому суворе покарання, достатньою мірою не врахувавши пом'якшуючі
обставини, його сімейний стан і стан здоров'я, те, що він раніше
не судимий, визнав свою вину та розкаявся у вчиненому. С. просив
змінити вирок та ухвалу апеляційного суду і звільнити його від
покарання із застосуванням ст. 75 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Зі змісту касаційної скарги також випливає, що в ній
ставиться під сумнів правильність рішення суду про конфіскацію
автомобіля як знаряддя злочину.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі
доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність частково
задовольнити касаційну скаргу з таких підстав.
Доведеність винності С. у вчиненні зазначених злочинних дій
та правильність їх юридичної оцінки у касаційній скарзі, по суті,
не оспорюються.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону під
час вивчення матеріалів справи не виявлено.
При обранні С. міри покарання суд, як видно з вироку,
відповідно до вимог закону врахував ступінь тяжкості вчиненого ним
злочину, дані про його особу й обставини, що пом'якшують
покарання, в тому числі й ті, на які засуджений послався у
касаційній скарзі. С. призначено покарання нижче від найнижчої
межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 307 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, і вважати
це покарання несправедливим унаслідок його суворості підстав
немає. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про
відсутність підстав для звільнення С. від відбування покарання,
про що йдеться у касаційній скарзі, чи для його пом'якшення.
Водночас суд без достатніх підстав прийняв рішення про
конфіскацію як знаряддя злочину автомобіля, що належить С. Як
убачається з матеріалів справи, названий автомобіль речовим
доказом (знаряддям злочину) у встановленому законом порядку
(шляхом винесення відповідної постанови чи ухвали) визнаний не
був. Тому суд не міг постановити рішення про його конфіскацію як
знаряддя злочину.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок Комунарського
районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2003 р. й ухвалу
апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня того ж року
щодо С. змінила, виключивши з них рішення про конфіскацію
належного засудженому автомобіля як знаряддя злочину.