СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
20.02.2004
(Витяг)
Постановою судді Переяслав-Хмельницького міського суду
Київської області від 19 квітня 2002 р. порушено кримінальну
справу щодо Х. за ознаками злочину, відповідальність за який
передбачено ч.1 ст. 382 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, а матеріали направлено в
Переяслав-Хмельницьку міжрайонну прокуратуру для проведення
досудового слідства.
Кримінальну справу порушено у зв'язку з умисним невиконанням
міською виборчою комісією, головою якої на той час був Х., рішень
Переяслав-Хмельницького міського суду від 29 березня і 4 квітня
2002 р. про зняття з реєстрації кандидата на посаду міського
голови С. і про визнання незаконним рішення виборчої комісії щодо
результатів виборів у частині реєстрації С. як міського голови.
Приводом для порушення кримінальної справи стала заява П. про
притягнення Х. до кримінальної відповідальності.
У клопотанні заступник Генерального прокурора України просив
змінити зазначену постанову судді, оскільки при прийнятті рішення
про порушення кримінальної справи останній істотно порушив
кримінально-процесуальний закон, що вплинуло на законність
прийнятого рішення.
Судді Верховного Суду України у поданні зазначили, що
клопотання є обгрунтованим, і навели підстави для зміни зазначеної
постанови - виключення із неї рішення про порушенню кримінальної
справи щодо Х. та про направлення до прокуратури для проведення
досудового слідства.
Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора, який
підтримав подання, перевіривши матеріали справи й наведені у
клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та
Військової судової колегії Верховного Суду України на спільному
засіданні визнали, що клопотання є обгрунтованим і підлягає
задоволенню.
Відповідно до ст. 4 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
суд, прокурор, слідчий та
орган дізнання зобов'язані порушити кримінальну справу в кожному
випадку виявлення ознак злочину лише в межах своєї компетенції.
Межі такої компетенції судді визначено ч.1 ст. 27, статтями 98
( 1002-05 ) (1002-05)
та 251 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
. Цими нормами встановлено, що
суддя має право вирішувати питання про порушення чи відмову в
порушенні кримінальних справ не інакше як за скаргами потерпілих і
лише у справах про злочини, відповідальність за які передбачено
ст. 125, ч.1 ст. 126 та ст. 356 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
. Отримавши заяви
або повідомлення про вчинені чи підготовлені інші злочини
(публічне обвинувачення), суддя зобов'язаний, не вирішуючи питання
про порушення кримінальної справи, направити їх за належністю до
компетентного органу.
Крім зазначених випадків, порушення кримінальної справи не
належить до судової діяльності, а є частиною функції кримінального
переслідування, яка покладена на відповідні органи і службових
осіб, коло яких визначене законом.
Отже, суддя, порушивши кримінальну справу щодо Х., вийшов за
межі своєї компетенції і всупереч вимогам закону, по суті,
перебрав на себе не властиву йому функцію обвинувачення. У зв'язку
з цим зазначена постанова підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
, судді Судової палати у кримінальних справах і
Військової судової колегії Верховного Суду України на спільному
засіданні ухвалили клопотання заступника Генерального прокурора
України задовольнити: постанову судді Переяслав-Хмельницького
міського суду від 19 квітня 2002 р. змінити, виключивши з неї
рішення про порушення кримінальної справи щодо Х. за ознаками
злочину, відповідальність за який передбачено ч.1 ст. 382 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
; заяву П. і додані до неї матеріали направити до
Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора для належної
перевірки та прийняття відповідного рішення.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 5, стор.22