СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            20.02.2004

                             (витяг)

     Першотравневий районний   суд   м.   Чернівців   вироком  від
9 вересня 2002 р. засудив М. за ч. З ст. 185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на три
роки   позбавлення  волі  і  на  підставі  ст.  96  цього  Кодексу
постановив  застосувати  щодо  нього   примусове   лікування   від
алкоголізму за місцем відбування покарання.

     Апеляційний суд     Чернівецької    області    ухвалою    від
12 листопада 2002 р. виключив з вироку рішення про застосування до
М.  примусового лікування від алкоголізму, а в решті залишив вирок
без зміни.

     М. визнано винним у тому,  що він 12 червня 2002 р.  проник у
комору  квартири  М-ова й таємно викрав звідти належне господареві
майно загальною вартістю 350 грн.

     У клопотанні  про  перегляд  судового   рішення   в   порядку
виключного  провадження  засуджений  просив перекваліфікувати його
дії з ч.  З на ч. 2 ст. 185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         і пом'якшити призначене
йому покарання.

     У  поданні  п'яти  суддів  Верховного  Суду  України порушено
питання  про  відсутність у діях М. кваліфікуючої ознаки крадіжки,
передбаченої  ч.  З  ст. 185  КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        , - проникнення в інше
приміщення чи сховище, оскільки комора не може бути ними визнана.

     Заслухавши  доповідь  судді  Верховного  Суду  України, думку
прокурора   про   те,   що  клопотання  задоволенню  не  підлягає,
перевіривши  матеріали справи та обговоривши наведені у клопотанні
доводи,  судді Судової палати у кримінальних справах та Військової
судової  колегії  Верховного  Суду України визнали, що підстав для
задоволення клопотання немає.

     Висновок   суду   про  доведеність  винності  М.  у  таємному
викраденні  чужого  майна відповідає фактичним обставинам справи й
обгрунтований  зібраними у справі доказами в їх сукупності, у тому
числі  показаннями засудженого, який визнав себе винним у вчиненні
крадіжки.

     У  клопотанні М. послався на те, що комору, звідки він викрав
майно,  не  може  бути  визнано  "іншим  приміщенням чи сховищем",
проникнення в  які  передбачено  ч.  З  ст.  185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         як
кваліфікуючу ознаку крадіжки,  оскільки ця комора була розташована
в загальному коридорі, доступ до неї був вільним і при проникненні
до неї засуджений  не  докладав  хоча  б  мінімальних  зусиль  для
подолання  чи  усунення  засобів її захисту.  Проте ці доводи не є
обгрунтованими.

     За змістом ч.  З ст.  185 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         сховищем  може  бути
будь-яке  місце,  яке  призначене  для  постійного  чи тимчасового
зберігання майна і має засоби захисту від доступу  сторонніх  осіб
(такими  засобами  можуть  бути  двері,  обладнані чи не обладнані
замком,  огорожа  тощо).  Зі  змісту  цієї  статті  випливає,   що
проникненням в інше сховище є незаконне вторгнення до нього винної
особи будь-яким способом,  у тому числі й  без  подолання  засобів
захисту  сховища,  в  цьому  випадку - дверей,  які можуть бути як
закриті на замок чи за допомогою іншого охоронного пристрою, так і
відкриті.

     За  наведених  обставин посилання у клопотанні засудженого на
необхідність  перекваліфікації  його дій з ч. З на ч. 2 ст. 185 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
         слід визнати безпідставним.

     Оскільки кримінальний  закон  судом  застосовано  правильно і
покарання засудженому призначено відповідно до  вимог  ст.  65  КК
( 2341-14 ) (2341-14)
        ,   Верховний  Суд  України в задоволенні клопотання М.

відмовив.