СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
19.02.2004
(Витяг)
Луцький міський суд Волинської області вироком від 22 квітня
2003 р. засудив К. за ч. 2 ст. 186 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
на чотири роки
позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК - на три роки позбавлення
волі, за ч. 2 цієї статті - на один рік позбавлення волі, за ч. 1
ст. 296 КК - до штрафу в розмірі 600 грн. На підставі ст. 70 КК К.
остаточно визначено шляхом поглинення менш суворого покарання
більш суворим чотири роки позбавлення волі. Суд також постановив
стягнути із засудженого на користь потерпілих: Н. - 650 грн. на
відшкодування матеріальної шкоди і О. - 780 грн. на відшкодування
моральної шкоди.
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 17 червня
2003 р. залишив вирок без зміни.
К. визнано винним у таємному викраденні майна: 3 січня
2002 р. - із приміщення харчоблоку міської лікарні, 11 лютого
2002 р. - з автомобіля Б., 26 травня 2002 р. - із гаража О. на
загальну суму відповідно 436 грн., 560 грн. і 780 грн.
Крім того, 12 квітня 2002 р. К. на вулиці, грубо порушуючи
громадський порядок, безпричинно ударив скляною пляшкою по голові
потерпілого П., заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження з
короткочасним розладом здоров'я, а 26 листопада 2002 р. у дворі
будинку відкрито заволодів майном потерпілої Н. на загальну суму
700 грн.
У касаційному поданні заступник прокурора Волинської області
зазначив, що відповідно до ст. 99 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
штраф
застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход,
власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення, а К.
ніде не працює, і питання щодо наявності у нього власного майна
суд не з'ясував.
Заступник прокурора області послався й на те, що Законом від
7 березня 2002 р. N 3075-III ( 3075-14 ) (3075-14)
"Про внесення змін до
Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за
хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці
громадян" (далі - Закон N 3075-III) внесено зміни до санкції ч. 1
ст. 296 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, згідно з якими мінімальний розмір штрафу
становить 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто
8 тис. 500 грн. Враховуючи наведене, він просив постановлені щодо
К. судові рішення скасувати у зв'язку з призначенням йому
покарання, яке не передбачене санкцією ч. 1 ст. 296 КК, і
направити справу на новий судовий розгляд.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у
касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про
необхідність задовольнити подання частково з таких підстав.
Як убачається з вироку, суд, визнавши неповнолітнього К.
винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено
ч. 1 ст. 296 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, призначив йому покарання у виді
штрафу в розмірі 600 грн.
Однак Законом N 3075-III ( 3075-14 ) (3075-14)
санкцію ч. 1 ст. 296 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
змінено та встановлено покарання за передбачений цим
Законом злочин у виді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців,
або обмеження волі на строк до п'яти років.
Відповідно до ст. 99 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
штраф застосовується лише
до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або
майно, на яке може бути звернене стягнення. Суд зазначив у вироку,
що К. не працює й не навчається. У зв'язку з цим можна дійти
висновку про відсутність у нього самостійного доходу або власних
коштів чи майна. Отже, суд не повинен був застосовувати до нього
штраф - як до неповнолітнього.
Відповідно до статей 99 і 101 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
до К. як до
особи, яка на момент постановлення вироку не досягла 16 років, не
можуть бути застосовані й інші види покарань, передбачені санкцією
ч. 1 ст. 296 КК, - арешт та обмеження волі.
Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від
24 жовтня 2003 р. N 7 ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
"Про практику призначення
судами кримінального покарання" суд не вправі перейти до більш
м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким
засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду
на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. У таких
випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7
КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
повинен закрити справу і звільнити особу від
кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок
і звільнити засудженого від покарання.
Оскільки жодний вид покарання, передбачений санкцією ч. 1
ст. 296 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, не може бути застосований до засудженого
К. як до неповнолітнього, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок Луцького
міського суду від 22 квітня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду
Волинської області від 17 червня 2003 р. щодо К. змінила,
звільнивши його від призначеного за цим законом покарання у виді
штрафу в розмірі 600 грн., та постановила вважати його засудженим
за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК на чотири роки
позбавлення волі.