КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            12.02.2004

                             (Витяг)

     Вироком Коростенського  районного  суду  Житомирської області
від 16 травня 2003 р.  Б.,  раніше судимого (25 листопада 1993  р.
Гомельським обласним судом Республіки Білорусь його було засуджено
на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;  ухвалою
Мозирського районного суду Гомельської області Республіки Білорусь
від 12 липня 2002 р.  Б.  умовно-достроково звільнено на три  роки
два місяці п'ять днів), засуджено за ч.2 ст. 186 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         на
чотири роки позбавлення волі.

     Апеляційний суд Житомирської області ухвалою  від  26  серпня
2003 р. вирок щодо Б. залишив без зміни.

     Б. визнано  винним  у  тому,  що  він  1  лютого  2003  р.  у
с. Хотинівці  Коростенського  району  приблизно  о  18-й   годині,
перебуваючи  у  стані  алкогольного  сп'яніння,  із  застосуванням
насильства відкрито заволодів майном М. на загальну суму 125 грн.

     У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування
вироку  з  направленням справи на новий судовий розгляд,  оскільки
місцевий суд безпідставно не врахував попередню  судимість  Б.  за
вироком  Гомельського  обласного суду від 25 листопада 2003 р.  за
злочини, вчинені ним на території іншої держави.

     Заслухавши суддю-доповідача,   міркування    прокурора    про
необхідність  направити справу на касаційний розгляд,  перевіривши
матеріали  справи  та  обговоривши  доводи,  наведені  у  поданні,
колегія  суддів  Судової  палати у кримінальних справах Верховного
Суду України визнала, що подання прокурора не підлягає задоволенню
з таких підстав.

     Висновки суду  щодо  доведеності вини Б.  у вчиненні злочину,
відповідальність за який передбачено ч.2 ст.  186 КК ( 2341-14  ) (2341-14)
        ,
підтверджено   дослідженими   в  судовому  засіданні  доказами,  і
правильність цих висновків у поданні не оспорюється.  Не  оскаржив
судові рішення й засуджений.

     Як убачається  з матеріалів справи,  Б.,  будучи громадянином
України,  вчинив ряд злочинів на території Республіки Білорусь, де
був засуджений  і  відбував  покарання в місцях позбавлення волі з
17 вересня 1992 р.  по 12 липня 2002 р.  Після звільнення з  місць
позбавлення волі Б.  прибув в Україну,  де 1 лютого 2003 р. вчинив
грабіж, за що знову був засуджений.

     Посилання прокурора у  касаційному  поданні  на  необхідність
приєднати  до призначеного покарання невідбутий строк покарання за
вироком місцевого суду Республіки Білорусь є необгрунтованим.

     Відповідно до вимог Закону від 3 березня 1998 р.  N 140/98-ВР
( 140/98-ВР ) (140/98-ВР)
         "Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову
допомогу  та  правові   відносини   у   цивільних,   сімейних   та
кримінальних  справах  від  22  січня  1993 року",  який є чинним,
Україна не взяла на себе  зобов'язання  визнавати  та  враховувати
вироки, постановлені судами Договірних Сторін.

     Отже, Коростенський   районний   суд   Житомирської   області
обгрунтовано не застосував вимоги статей 9 та 71 КК ( 2341-14  ) (2341-14)
        ,
оскільки  згідно  із зазначеним міжнародним договором вироки судів
держав СНД не мають правових наслідків  при  засудженні  особи  на
території України.

     Виходячи з   наведеного   колегія  суддів  Судової  палати  у
кримінальних справах Верховного Суду  України  залишила  касаційне
подання прокурора без задоволення.

 Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 5