СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            10.02.2004

                             (Витяг)

     Ленінський районний  суд  м.  Запоріжжя вироком від 13 червня
2003 р.  засудив Д.  за ч. 2 ст. 368 КК із застосуванням ст. 69 КК
( 2341-14  ) (2341-14)
          на три роки позбавлення волі без конфіскації майна з
позбавленням  права   обіймати   керівні   посади,   пов'язані   з
організаційно-розпорядчою  діяльністю,  строком  на  один рік.  На
підставі ст.  75 КК  Д.  звільнена  від  відбування  основного  та
додаткового  покарання  з  випробуванням  з іспитовим строком один
рік.

     В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

     Д. засуджена за те,  що вона,  працюючи директором  вечірньої
середньої школи, як службова особа отримала від М. хабар у розмірі
50 дол.  США і повторно - від Є.  у розмірі 200 дол. США за видачу
атестатів  про  середню  освіту відповідно без складання іспитів і
без проведення встановленої процедури атестації екстерном.

     У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування
вироку  та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з
неправильним застосуванням кримінального закону:  суд на порушення
вимог статей 75,  77 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         звільнив Д.  від відбування не
тільки основного, а й додаткового покарання і, крім того, належним
чином  не  вмотивував  своє  рішення  про  призначення  засудженій
покарання нижче від найнижчої межі,  встановленої  санкцією  ч.  2
ст. 368 цього Кодексу.

     Перевіривши матеріали   справи   та  обговоривши  наведені  у
поданні доводи,  колегія  суддів  Судової  палати  у  кримінальних
справах  Верховного  Суду України дійшла висновку про необхідність
задоволення подання з таких підстав.

     Відповідно до ст.  75 КК ( 2341-14  ) (2341-14)
          суд  вправі  звільнити
засудженого  від  відбування покарання з випробуванням,  і в цьому
разі,  як передбачено  у  ст.  77  того  ж  Кодексу,  можуть  бути
призначені перераховані в цій статті додаткові покарання.

     Суд першої  інстанції  застосував  ст.  69 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
         при
визначенні покарання Д.  нижче від  найнижчої  межі,  передбаченої
санкцією ч. 2 ст. 368 КК, та звільнив її від додаткового покарання
у виді конфіскації майна.  Щодо іншого додаткового покарання,  яке
передбачене санкцією ч.  2 ст. 368 КК і було призначене Д., а саме
позбавлення її права обіймати певні посади  або  займатись  певною
діяльністю, ст.  69  КК  застосовано не було.  Проте відповідно до
ст. 77  КК  таке  додаткове  покарання  у  разі   звільнення   від
відбування  основного  покарання  з випробуванням має призначатися
реально,  тому  його   непризначення   можливе   лише   за   умови
застосування ст. 69 КК. Всупереч вимогам ст. 75 КК суд звільнив Д.
від відбування додаткового  покарання  у  виді  позбавлення  права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

     Враховуючи наведене,  а також те, що суд на порушення чинного
законодавства недостатньо мотивував своє рішення про  застосування
ст.   69   КК  ( 2341-14  ) (2341-14)
        ,  колегія  суддів  Судової  палати  у
кримінальних справах Верховного  Суду  України  вирок  Ленінського
районного  суду  м.  Запоріжжя  від  13  червня  2003  р.  щодо Д.

скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.