СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
03.02.2004
(Витяг)
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області
вироком від 14 лютого 2003 р. засудив Х. за ч. 2 ст. 190 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
на чотири роки шість місяців позбавлення волі. Тим же
вироком Ч. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК на три роки позбавлення
волі та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування
покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. На нього
покладено обов'язок повідомляти органи кримінально-виконавчої
системи про зміну місця проживання та роботи.
Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від
8 липня 2003 р. залишив вирок без зміни.
Х. та Ч. визнано винними у вчиненні таких злочинів.
25 червня 2002 р., маючи домовленість між собою про закупівлю
тварин у селян, вони домовилися з Б. про купівлю в неї двох свиней
за 1 тис. 410 грн. Увечері того ж дня вони у не встановленої
слідством особи шляхом обміну на іноземну валюту придбали
підроблені гроші у сумі 1 тис. 780 грн. Наступного дня Х. та Ч.
прибули на автомобілі у господарство Б., де за попередньою
домовленістю купили в неї свиней. При розрахунку з Б. вони за
попередньою домовленістю, знаючи, що гроші підроблені, умисно,
шляхом обману, передали їй 67 підроблених банкнот на загальну суму
1 тис. 340 грн., видавши їх за справжні гроші, чим завдали Б. та
Б. Н. шкоду на зазначену суму.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на збут підроблених
грошей, що залишилися, Х. і Ч. 28 червня 2002 р. прибули на
автомобілі у господарство Д. та Ф., де при купівлі двох свиней за
800 грн. умисно, шляхом обману, передали Д. 18 підроблених банкнот
на загальну суму 360 грн., завдавши цим Д. та Ф. шкоду на
зазначену суму.
У касаційному поданні прокурор, зокрема, порушив питання про
скасування постановлених щодо Х. і Ч. судових рішень та
направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки, на його
думку, суд безпідставно виключив з обвинувачення кваліфікацію дій
засуджених за ст. 199 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала це твердження
прокурора необгунтованим з таких підстав.
Висновки суду щодо доведеності винності Х. і Ч. у вчиненні
злочинів, за які їх засуджено, відповідають установленим судом
фактичним обставинам справи й підтверджені дослідженими в судовому
засіданні та наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну
оцінку.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що
містяться у п. 4 постанови від 12 квітня 1996 р. N 6
( v0006700-96 ) (v0006700-96)
"Про практику розгляду судами кримінальних справ
про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"
при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи
державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить
виходити з того, що об'єктом злочину, відповідальність за який
передбачено ст. 79 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р. (ст. 199 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р.), є кредитно-фінансова система, а об'єктом шахрайства
(ст. 143 КК 1960 р., ст. 199 КК 2001 р.) - право власності на
майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється). У п. 7
цієї ж постанови зазначено, що в тих випадках, коли очевидна
невідповідність грошового знака чи державного цінного папера
справжнім виключає їх участь в обігу, а інші обставини справи
також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише
на обман окремих громадян з метою заволодіння їхнім майном, такі
дії мають кваліфікуватись як шахрайство.
Оскільки у справі Х. і Ч. встановлено, що об'єктом вчинених
ними злочинів було право власності громадян на майно і
невідповідність грошових знаків справжнім була настільки
очевидною, що виключала їх участь в обігу, суд правильно
кваліфікував дії засуджених тільки за ч. 2 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні
касаційного подання прокурора відмовила.