Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 січня 2003 р. Д. звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 367 КК (2341-14) на підставі ст. 48 цього Кодексу у зв'язку зі зміною обстановки і справу провадженням закрито.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 3 червня 2003 р. залишив цю постанову без зміни.

Органи досудового слідства обвинувачували Д. у вчиненні таких дій. Працюючи на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Залізничного району м. Києва і будучи державним службовцем та службовою особою, вона не встановила, що З. не внесений у Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, і 12 жовтня 2000 р. уклала з ним договір про визначення ринкової вартості належного Р. жилого будинку у зв'язку з необхідністю виконання рішення про стягнення з останньої заборгованості перед банком. Згідно з договором вартість експертних робіт складала 3% від суми, за яку будинок буде продано з публічних торгів. Цим Д. порушила пункти 2.2.1 та 2.2.2 Інструкції про проведення виконавчих дій (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. N 74/5 (z0865-99) ; зареєстрована в цьому міністерстві 15 грудня 1999 р. за N 865/4158).

17 листопада 2000 р. будинок був проданий з публічних торгів, а 28 листопада того ж року 3. було виплачено 2 тис. 121 грн., що значно перевищувало максимально можливий розмір винагороди експертові (93 грн. 50 коп.), встановлений Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. N 710 (710-96-п) .

Внаслідок неналежного виконання Д. своїх службових обов'язків інтересам Р. було заподіяно істотну шкоду.

З урахуванням того, що Д. вперше вчинила злочин невеликої тяжкості і на час розгляду справи в суді перестала бути суспільно небезпечною особою, суд звільнив її від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки.

У касаційній скарзі потерпіла Р. просила скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на те, що під час досудового та судового слідства були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, Д. обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 367 КК (2341-14) , який відповідно до ст. 12 цього Кодексу належить до злочинів невеликої тяжкості.

Згідно зі ст. 48 КК (2341-14) особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене цією особою діяння втратило суспільну небезпечність або сама вона перестала бути суспільно небезпечною.

Оскільки Д. вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, позитивно характеризується за місцем роботи, слідчі органи, а потім і суд дійшли висновку про можливість звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку з тим, що внаслідок зміни обстановки вона перестала бути суспільно небезпечною особою.

Д. дала свою згоду на закриття справи із зазначеної підстави. Обов'язковість з'ясування думки потерпілого при вирішенні цього питання, про що йдеться у касаційній скарзі, законом (статті 7, 7-1 КПК (1001-05) ) не передбачено.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що у справі були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, є безпідставними. Під час вивчення матеріалів справи порушень зазначеного закону, які тягли б скасування постановлених у ній судових рішень, не виявлено.

Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги потерпілої Р. відмовила.