Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Шевчук П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року

у справі № 2а/2570/4155/2011

за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові

до Відкритого акціонерного товариства "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454"

про стягнення податкового боргу, -

У серпні 2011 року Державна податкова інспекція у м. Чернігові (далі - ДПІ, позивач) звернулась до суду з позовом, з урахуванням заяви пор зміну позовних вимог, про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454" (далі - ВАТ "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454", відповідач) податкової заборгованості у сумі 74181,36 грн., а саме: з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 22504,27 грн., по земельному податку - 27019,12 грн., з податку на додану вартість - 24657,97 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року позов ДПІ задоволено: стягнуто з ВАТ "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454" податковий борг у сумі 74181,36 грн. з розрахункових рахунків у банках, обслуговуючих дане підприємство.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Чернігові Державної податкової служби, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ВАТ "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454" просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд касаційної скарги здійснено у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення до суду з позовом ДПІ вказує факт несплати ВАТ "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454" у встановлений законом строк податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі 21776,28 грн., по земельному податку - 26621,58 грн., з податку на додану вартість - 21522,00 грн., самостійно узгоджених товариством шляхом подання податкових декларацій у 2011 році та неперервність існування податкового боргу у податковому обліку платника з 2009 року з посиланням на податкові вимоги від 03 червня 2009 року № 1/1052 та від 18 вересня 2009 року № 2/1513, що були отримані відповідачем 13 серпня 2009 року та 22 вересня 2009 року відповідно. Також суди встановили, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року у справі № 2а-4971/10/2570 за позовом ДПІ до ВАТ "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454" про стягнення податкового позов ДПІ задоволено: стягнуто з ВАТ "Чернігівське автотранспортне підприємство 17454" податковий борг в сумі 37563,84 грн. (з податку на додану вартість - 28020,89 грн.; з земельного податку - 9542,95 грн.). Однак, вказане судове рішення не виконано товариством, податковий борг не сплачено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду даної адміністративної справи згідно розрахунків ДПІ станом на 02 серпня 2011 року за відповідачем обліковується податковий борг в розмірі 74181,36 грн. по платежам "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності", "земельний податок", "податок на додану вартість" та пеня, нарахована за несвоєчасну сплату податкового боргу, а тому, оскільки прийняті позивачем заходи з метою стягнення податкового боргу у вигляді прийнятих першої та другої податкових вимог та шляхом звернення до суду до задовільного результату не призвели - сума боргу відповідачем погашена не була, тому вимоги податкового органу є правомірними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що предметом стягнення у даній справі є податковий борг, який виник у 2001 році, натомість податкові вимоги № 1/1052 № 2/1513 стосуються боргу, який мав місце станом на 03 червня 2009 року та 18 вересня 2009 року відповідно. Також суд зазначив, що згідно з п. 129.3 Податкового кодексу України (2755-17) , нарахування пені закінчується, зокрема, в день зарахування коштів на відповідний рахунок Держказначейства та (або) в інших випадках погашення податкового боргу та (або) грошових зобов'язань; згідно п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України пеня, визначена пп. 129.1.1 п. 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Оскільки на час постановлення судового рішення про стягнення коштів у справі № 2а-4971/10/2570 дата погашення податкового боргу невідома, визначити розмір облікової ставки Національного банку України, що підлягає застосуванню при обчисленні пені, неможливо.

Однак, погодитись з такими висновками судів колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 ст.16 цього Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до п. 59.5 цієї статті у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення. У зв'язку з цим із погашенням суми податкового боргу раніше надіслана платникові податків податкова вимога є відкликаною, а тому не може бути підставою для вжиття заходів із примусового стягнення податкового боргу.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу виходячи з виникнення нового грошового зобов'язання.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 ПК України.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги. Разом з тим, перша та друга податкові вимоги від 03 червня 2009 року № 1/1052 та від 18 вересня 2009 року № 2/1513 не могли включати у себе суму податкового боргу за податковими зобов'язаннями, які виникли у 2011 році, на який ДПІ посилається як період виникнення податкового боргу. При цьому обставини, які б свідчили про безперервність податкового боргу у відповідача впродовж періоду часу з виникнення податкового боргу, стосовно суми якого були направлені податкові вимоги, до звернення до суду ДПІ з позовом, судами не встановлені, як не встановлені такі обставини чинності другої податкової вимоги від 18 вересня 2009 року № 2/1513 станом на час звернення ДПІ з позовом до суду, а також обставин щодо податкового боргу відповідача, підстав та податкового звітного періоду, за який він виник, чи не був погашений відповідно боржником після вручення йому другої податкової вимоги, як такі, що відповідно до ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум податкового боргу; оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 2 цієї статті).

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, судами попередніх інстанцій виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Згідно з ч. 1 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 цієї статті).

Частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи (частини 3 - 5 цієї статті).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору по суті зроблені без встановлення у судовому процесі обставин як щодо виникнення сум податкового боргу, строків його виникнення, так і щодо дотримання контролюючим органом процедури, передбаченої нормами ПК (2755-17) , яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу.

Вищенаведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити обставини щодо податкового боргу, який ДПІ просить стягнути з відповідача, його розміру, а у випадку встановлення обставин, які підтверджують податковий борг, - підстави та податкові звітні періоди його виникнення; дотримання контролюючим органом процедур, які передують стягненню податкового боргу у судовому порядку. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити судове рішення відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року у справі № 2а/2570/4155/2011 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.