СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
24.01.2003
(Витяг)
Вироком Василівського районного суду Запорізької області від
20 червня 2001 р. Г. засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р.
( 2001-05 ) (2001-05)
на три роки позбавлення волі без конфіскації майна. На
підставі ч. 3 ст. 42 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового
складання цього покарання та покарання за вироком від 28 березня
2001 р. йому остаточно призначено три роки два місяці позбавлення
волі зі сплатою штрафу в розмірі 680 грн.
Г. визнано винуватим у тому, що 10 лютого 2001 р. приблизно о
23-й годині за попередньою змовою з Б. і Р. (теж засудженими у
даній справі) повторно таємно викрав майно М. загальною вартістю
182 грн. 80 коп. із проникненням у будинок потерпілого.
У клопотанні заступник прокурора Запорізької області просить
змінити вирок щодо Г. у частині призначеного засудженому покарання
через неправильне застосування положення ч. 3 ст. 42 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
про часткове складання покарань, вважаючи, що даний
вирок і вирок щодо Г. у першій справі виконуються самостійно.
Обговоривши наведені у клопотанні доводи, судді Судової
палати у кримінальних справах та Військової судової колегії
Верховного Суду України визнали, що клопотання підлягає
задоволенню з таких підстав.
У справі встановлено, що вироком у даній справі від 20 червня
2001 р. Г. засуджений до позбавлення волі за ч. 3 ст. 140 КК 1960
р. ( 2001-05 ) (2001-05)
за злочин, що був вчинений до постановлення вироку
від 28 березня 2001 р. у справі про умовне засудження Г. за ч. 1
ст. 81 КК 1960 р. відповідно до ст. 45 того ж Кодексу.
Застосувавши при призначенні покарання за сукупністю злочинів
на підставі ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. ( 2001-05 ) (2001-05)
принцип часткового
складання покарань і визначивши його у виді реального позбавлення
волі, суд тим самим скасував умовне засудження, застосоване до Г.
попереднім вироком. Проте якихось передбачених частинами 5, 6 і 7
ст. 45 КК 1960 р. підстав для прийняття такого рішення у справі
немає, і на них суд не послався. Вчинення ж злочину до
постановлення вироку про умовне засудження як підстава для
скасування умовного засудження кримінальним законом не
передбачено.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 15 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22
( v0022700-95 ) (v0022700-95)
(з наступними змінами) "Про практику призначення
судами кримінального покарання", коли особа, щодо якої були
застосовані відстрочка виконання вироку або умовне засудження,
вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за
який вона засуджується до покарання, що належить відбувати
реально, застосування принципів часткового чи повного складання
призначених покарань на підставі ст. 42 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
не
допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Таким чином, вироки щодо Г. мають виконуватися самостійно.
У зв'язку з допущеним порушенням норм кримінального закону
істотно погіршено становище засудженого, що відповідно до п. 2 ч.
1 ст. 400-4 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
є підставою для зміни вироку.
Виходячи з наведеного спільне засідання суддів
У Х В А Л И Л О:
вирок суду Василівського районного суду Запорізької області
від 20 червня 2001 р. щодо засудженого Г. змінити - виключити з
нього рішення про призначення засудженому покарання на підставі ч.
3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
шляхом часткового складання покарань (з
урахуванням вироку у першій справі) у вигляді трьох років двох
місяців позбавлення волі і вважати, що вироки щодо Г. від 28
березня і 20 червня 2001 р. мають виконуватися самостійно.
"Вісник Верховного Суду України",
N 1 (35), січень - лютий, 2003 р.