Вироком апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2002 р. С. засуджено: за сукупністю злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 142; пунктами "а", "і" ст. 93; ст. 17, пунктами "а", "г", "і" ст. 93; ст. 208 КК 1960 р. (2001-05, 2002-05) ; ч. 1 ст. 263 КК 2001 р. (2341-14) , - на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

Цим же вироком засуджено Т. - за ч. 3 ст. 142; пунктами "а", "і" ст. 93; ст. 17, пунктами "а", "г", "і" ст. 93 КК 1960 р. (2001-05) - на вісім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю. За ч. 1 ст. 222 КК 1960 р. (2002-05) Т. виправдано.

С. і Т. визнано винуватими і засуджено за злочини, вчинені ними за таких обставин.

21 червня 2001 р. приблизно о 1-й годині С. за попереднім зговором із М. (справу щодо нього виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком) розбили шибку у вікні приватного будинку в с. Новодмитрівці Сахновщинського району Харківської області, через отвір наставили обріз мисливської рушниці на господарів (подружжя Д-ків) і стали вимагати гроші. Господарі відповіли, що в них грошей немає, і запропонували забрати з подвір'я всю живність. Після того злочинці, почувши сторонні звуки та боячись бути затриманими, з місця події зникли.

Пізніше, не полишаючи задуму на розбійний напад, М. повідомив С., що у господарки Д. Г. на поясі зберігається значна сума грошей (24 тис. грн.), отримана за продаж будинку. Він же заявив, що боїться бути впізнаним, тому для здійснення задуманого запропонував С. підібрати собі іншого співвиконавця в особі Т. Потім М. забезпечив С. обрізом мисливської рушниці, патронами до нього, масками, курткою, взуттям, рукавичками, а також склав план садиби подружжя Д-ків. При цьому засуджені домовилися, що всі гроші, які вони викрадуть, будуть поділені на трьох.

Відповідно до плану вчинення злочинів 9 липня 2001 р. Т. прибув електричкою до с. Андріївки, де його зустрів С. Приблизно о 24-й годині вони, взявши обріз, патрони, одяг та маски, пішли до с. Новодмитрівки. Неподалік будинку Д-ків Т. і С. одягли приготовлений одяг, рукавички та маски, а останній зарядив обріз рушниці.

Перелізши через паркан, С. виставив шибку з вікна веранди, а Т. проник туди, відчинив двері та впустив С. У темряві вони зачепилися за щось і зчинили гуркіт. Від цього прокинулися господарі, які увімкнули світло та спробували вийти з хати до веранди, але Т. і С. перешкоджали цьому, притримуючи двері. Через деякий час С. і Т. вирішили відчинити двері, але тепер господар Д. В. та його сусід К. перешкоджали цьому. Коли Т. і С. вдалося трохи прочинити двері, останній через щілину наставив обріз у напрямку К. і вистрілив, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження - наскрізне вогнепальне поранення грудей з ураженням легенів. Після цього Т. вийшов на подвір'я для спостереження за навколишньою обстановкою, а С. зайшов у кімнату і з метою заволодіння чужим майном вистрілив із невеликої відстані в господаря будинку, який там знаходився із сокирою в руках. Д. В. було заподіяно вогнепальне дробове поранення грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, внаслідок чого він відразу помер. Тоді С. вийшов на подвір'я, перезарядив обріз, повернувся до будинку з метою знайти господарку, у якої, за повідомленням М., зберігалися гроші. Не знайшовши її, С. і Т. заволоділи магнітофоном вартістю 19 грн. 20 коп. і зникли з місця події. Свого злочинного наміру на вбивство К. вони не довели до кінця з не залежних від них причин, оскільки потерпілому своєчасно було надано медичну допомогу.

Перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг засудженого Т. та захисників С. В. і В., колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, С. у судовому засіданні показав, що влітку 2001 р. разом із М. за пропозицією останнього дійсно ходив до будинку Д-ків, оскільки його співучасник повідомив, що у господарки є гроші. Прийшовши до будинку, засуджені просили впустити їх, але Д. Г. цього не зробила. Тоді він, С., вибив шибку у вікні, а М. став погрожувати господарям обрізом і вимагати гроші, але Д. В., пославшись на відсутність останніх, відмовився виконати цю вимогу. Почувши сторонні звуки на вулиці, С. і М. з місця події втекли. Через деякий час М. знову запропонував напасти на тих самих осіб, повідомивши, що у них є 24 тис. грн. С. погодився і за пропозицією М. вирішив залучити як співучасника Т., пообіцявши йому заплатити 200 грн. М. повідомив, де сховані обріз, патрони до нього, маски, рукавички та одяг, намалював план садиби Д-ків. 9 липня 2001 р. він, С., зустрів Т., разом з яким вони пішли до схованки, де взяли обріз, патрони, маски, рукавички та одяг. Т., побачивши обріз, спочатку завагався, але потім погодився йти із С. Прийшовши до будинку, С. вийняв шибку з вікна. Через цей отвір Т. проник у веранду та відчинив вхідні двері, С. зайшов у будинок. Після того як вони на щось наштовхнулися і роздався гуркіт, у кімнаті увімкнулося світло, і присутні там особи спробували відчинити двері, але він, С., разом із Т. перешкоджали цьому, підпираючи їх. Потім вони самі намагалися відчинити двері, але цьому перешкодили мешканці кімнати. Т. вийшов на подвір'я, а він, С., у той час через прочинені двері направив обріз і, попередивши, що буде стріляти, вистрелив у чоловіка, який відразу впав. Зайшовши до кімнати, побачив ще одного чоловіка, який в руках тримав предмет, схожий на сокиру. С. вистрелив і в нього, потім вибіг на подвір'я, перезарядив обріз, повернувся до будинку, але господарки, у якої, на його думку, були гроші, не знайшов. Забравши магнітофон, вийшов із будинку і разом із Т. залишив місце події. С. заперечував причетність Т. до дій, спрямованих на позбавлення життя двох осіб.

Т. по суті справи давав аналогічні показання, заперечуючи свою причетність до замаху на вбивство однієї особи та вбивства іншої. Він пояснював, що домовленості на вбивство у нього із С. не було. Останній вчиняв постріли тоді, коли він, Т., перебував на вулиці.

У ході досудового слідства ні С., ні Т. не підтвердили, що між ними була домовленість на вбивство. Вони пояснили, що прийшли до будинку з метою відібрати гроші. С. послідовно стверджував, що обріз він брав не з метою убивати когось, а лише для того, щоб залякати господарів і примусити віддати гроші.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що вбивство Д. В. і замах на вбивство К., які вчинив С., охоплювались умислом Т., у справі немає. Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважає, що в даному випадку мав місце ексцес виконавця (тобто С.), а Т. має нести відповідальність лише за розбійний напад, який він і С. вчинили за попереднім зговором та з проникненням у житло. Отже, доводи скарг у цій частині є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Вина С. і Т. у вчиненні злочинів, крім їхніх показань, підтверджується також іншими доказами.

Потерпілий К. засвідчив, що ввечері 9 липня 2001 р. він, перебуваючи в будинку Д. В., спочатку почув якісь сторонні звуки, потім хтось почав вимагати гроші і вистрелив у нього. Внаслідок поранення він, К., знепритомнів, а прийшовши до тями, побачив, що Д. В. убито. Його самого було доставлено в лікарню і прооперовано.

За висновком судово-медичної експертизи, у К. було виявлено вогнепальне дробове поранення грудної клітки з ураженням легені, що віднесено до тяжкого тілесного ушкодження, також установлено, що постріл, яким його було поранено, здійснений з близької відстані.

Потерпіла Д. Г. показувала, що 21 червня 2001 р. приблизно о 1-й годині ночі до її оселі постукали невідомі особи, які просилися в будинок. Отримавши відмову, невідомі вибили шибку у вікні і, погрожуючи зброєю, стали вимагати гроші. Але Д. Г. і її чоловік відповіли, що грошей у них немає. 9 липня 2001 р. потерпілої вдома не було, пізніше вона дізналася, що її чоловіка вбито. Із хати зник магнітофон та інші речі.

Із протоколу огляду місця події вбачається, що було виявлено труп Д. В. з ознаками насильницької смерті. Висновок судово-медичної експертизи засвідчує, що смерть настала внаслідок вогнепального дробового поранення грудної клітки з ураженням легені, ребер, лівої лопатки, що призвело до сильної кровотечі.

Знаряддя вчинення злочинів - обріз мисливської рушниці - було вилучено в тому місці, на яке вказав С. у ході відтворення обстановки і обставин події. Згідно з висновком судово-балістичної експертизи, вилучений обріз є придатною до стрільби вогнепальною зброєю, а 20 патронів - споряджені дробом боєприпаси до мисливської зброї 16-го калібру, і теж придатні до стрільби. З місця події, з трупа вбитого Д. В. та тіла К. було вилучено металеві предмети, які є дробом, що має загальне родове походження з дробом із тих патронів, які вилучено у С.

Судом правильно встановлено, що С. було відомо про неповнолітній вік Т., якого він втягнув у злочин. Це підтверджується у вироку обгрунтованими доводами. Осудність С. і Т. підтверджується висновками судово-психіатричних експертиз.

Сукупність цих та інших наведених у вироку доказів беззаперечно свідчить про доведеність вини С. і Т. у вчиненні за попереднім зговором з проникненням у житло розбійного нападу на родину Д-ків, а С. - також в умисному вбивстві Д. В., замаху на умисне вбивство К., вчинених з корисливих мотивів; незаконному носінні та зберіганні вогнепальної зброї і втягненні неповнолітнього у злочин.

З огляду на це кваліфікація дій С. за частинами 2 і 3 ст. 142; п. "а" ст. 93; ст. 17, пунктами "а", "г" ст. 93; ст. 208 КК 1960 р. (2001-05, 2002-05) та за ч. 1 ст. 263 КК 2001 р. (2341-14) є правильною. Дії Т. за ч. 3 ст. 142 КК 1960 р. кваліфіковані правильно, а що стосується його дій, які кваліфіковано за пунктами "а", "і" ст. 93; ст. 17, пунктами "а", "г", "і" ст. 93 КК 1960 р., то вирок у цій частині підлягає скасуванню, а справа - закриттю за відсутністю в його діях складу злочину. У зв'язку з цим із вироку щодо С. має бути виключена кваліфікуюча ознака, передбачена п. "і" ст. 93 КК 1960 р., - вчинення умисного вбивства та замаху на вбивство за попереднім зговором групою осіб.

Міру покарання С. за всі вчинені ним злочини, а також Т. - за розбійний напад судом визначено правильно, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчинених злочинів, ступеня участі в їх вчиненні, даних про особу кожного з них та всіх обставин справи, що обтяжують та пом'якшують їх відповідальність, в тому числі й тих, на які є посилання у скаргах. Отже, доводи скарг про надмірну суворість покарання, призначеного С. і Т., є безпідставними.

Порушень чинного законодавства, які б істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі (з урахуванням змін, що мають бути внесені), не вбачається.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги захисників С. В. та В., засудженого Т. задовольнила частково, вирок апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2002 р. щодо Т. у частині його засудження за пунктами "а", "і" ст. 93, ст. 17 і пунктами "а", "г", "і" ст. 93 КК 1960 р. (2001-05) скасувала, а справу в цій частині закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК за відсутністю в діях засудженого складу злочину, вважаючи його засудженим ч. 3 за ст. 142 КК 1960 р. до міри покарання, призначеної судом за цей злочин, тобто на шість років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю. Цей же вирок щодо С. змінила - виключила з вироку кваліфікуючу ознаку, передбачену п. "і" ст. 93 КК, - вчинення за попереднім зговором групою осіб умисного вбивства Д. В. та замаху на умисне вбивство К., вважаючи С. засудженим за сукупністю злочинів, передбачених п. "а" ст. 93; ст. 17, пунктами "а", "г" ст. 93; частинами 2 і 3 ст. 142; ст. 208 КК 1960 р. (2002-05) та ч. 1 ст. 263 КК 2001 р. (2341-14) , на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю. У решті цей вирок щодо С. і Т. залишено без зміни.