Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 2 жовтня 2001 р. С. засуджено: за ч. 6 ст. 19, ст. 70 КК (2001-05) (в редакції Закону (64/95-ВР) від 15 лютого 1995 р.) із застосуванням ст. 44 на три роки позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 148-2 КК (2002-05) на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на два роки; за ч. 2 ст. 165 КК на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на три роки; за ч. 2 ст. 172 КК на три роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на два роки.

На підставі ст. 42 КК (2001-05) С. засуджено на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на три роки без конфіскації майна.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

С. засуджено за те, що він, будучи посадовою особою - старшим інспектором митного поста "Кучурган" Роздільнянської митниці Одеської області, зловживаючи посадовим становищем, 30 вересня 1999 р. оформив на робочому місці документи про переміщення через митний кордон побутової техніки на суму 220 тис. 690 грн., яка перевозилася транзитом через територію України в м. Рибницю Придністровської Республіки.

У зазначених документах С. поставив печатку з особистим номером, чим посвідчив, що даний товар вивезений за межі України, в той час як останній 29 вересня 1999 р. був вивантажений у м. Києві.

Таким чином, С. вчинив пособництво у контрабанді та в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах (на суму 175 тис. 354 грн.), зловживання посадовим становищем та службовий підлог, що спричинили тяжкі наслідки.

У касаційній скарзі засуджений С. порушив питання про скасування вироку та закриття справи, посилаючись на те, що злочинів він не вчиняв, доказів його вини у справі немає, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а вирок грунтується лише на припущеннях.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги С., заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який вважав за необхідне скасувати вирок у частині засудження С. за ч. 6 ст. 19, ст. 70 та ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 148-2 КК (2001-05, 2002-05) із закриттям справи за відсутністю складу злочину, а в частині засудження С. за ч. 2 ст. 165 та ч. 2 ст. 172 КК - змінити вирок, перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст. 167 КК, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що висновки суду про винуватість С. у пособництві в контрабанді та в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

С. свою вину не визнав і пояснив, що 30 вересня 1999 р. він як службова особа оформив митні документи на вивезення за межі України транзитного товару автомобілями "Мерседес" і "Сканія", не перевіривши його наявність через завантаженість роботою та брак часу.

На обгрунтування своїх висновків про вину С. суд послався у вироку на показання свідка К., який пояснив, що 30 вересня 1999 р. він не оформляв митні документи на зазначені товари, але крім нього того дня митним оформленням вантажів, які вивозилися за межі України, займався ще С.

Свідок Г. пояснив, що перш ніж оформити документи на вивезення товарів С. повинен був перевірити документи на автотранспорт, після чого вчинити інші дії відповідно до посадової інструкції.

Як на доказ вини С. суд послався також на протоколи огляду документів, місця події, автомобілів "Мерседес" і "Сканія", а також протоколів виїмки цих автомобілів та товаросупровідних документів на в'їзд в Україну, висновки криміналістичної і товарознавчої експертиз, довідки-розрахунку розміру митних платежів.

Проте ці докази констатують лише факт вчинення контрабанди та ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах. Ким саме вчинені ці злочини, органи слідства і суд фактично не встановили.

У справі немає доказів того, що С. спілкувався з кимсь із тих осіб, які можуть бути причетними до зазначених злочинів, - з водіями автомобілів, постачальниками товару чи з працівниками складу в Києві, де був розвантажений товар.

За таких обставин висновки суду про те, що С. сприяв вчиненню контрабанди та ухиленню від сплати податків, зібраними у справі і дослідженими в судовому засіданні доказами не підтверджуються, як і те, що ним було вчинено зловживання службовим становищем та службовий підлог, які спричинили тяжкі наслідки.

Показання С. про те, що він не зміг своєчасно проконтролювати переміщення вантажу, свідчать про наявність у його діях лише халатності, оскільки він неналежним чином виконував свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них. Саме це спричинило тяжкі наслідки - несплату податків на суму 175 тис. 354 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що слідчі органи вживали заходів до виявлення осіб, які вчинили злочини, але встановити їх не змогли, і на даний момент всі можливості для цього втрачені. Отже, немає підстав для направлення справи на додаткове розслідування.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого С. частково задовольнила: вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 2 жовтня 2001 р. в частині засудження С. за ч. 6 ст. 19, ст. 70 та ч. 3 ст. 148-2 КК (2001-05, 2002-05) скасувала, а справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК (1001-05) - за відсутністю в діях С. складу злочину. Цей же вирок у частині засудження С. за ч. 2 ст. 165 і ч. 2 ст. 172 КК змінила, перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст. 167 КК, і призначила покарання - два роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на два роки. На підставі п. "б" ст. 1 Закону "Про амністію" (1713-14) від 11 травня 2000 р. С. звільнений від відбування покарання.