КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ
СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
04.04.2002
(Витяг)
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня
2001 р. А. засуджено: за ч. 2 ст. 148-5 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
1960 р. -
на три роки позбавлення волі з конфіскацією майна і з позбавленням
на два роки і шість місяців права займати посади, пов'язані з
веденням обліку матеріальних цінностей; за ч. 2 ст. 172 із
застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р. - на два роки
позбавлення волі з позбавленням на два роки права обіймати посади,
пов'язані з веденням обліку матеріальних цінностей.
За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960
р. А. остаточно визначено три роки позбавлення волі з конфіскацією
майна та з позбавленням на два роки і шість місяців права обіймати
посади, пов'язані з веденням обліку матеріальних цінностей.
Згідно зі ст. 46-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р. виконання вироку
відстрочено на два роки зі сплатою в доход держави штрафу в
розмірі 1 тис. грн. Відповідно до ст. 3 Закону від 11 травня 2000
р. "Про амністію" ( 1713-14 ) (1713-14)
А. від покарання звільнено.
Цим же вироком за ч. 2 ст. 148, ч. 2 ст. 172 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
1960 р. засуджено Й., котрий його не оскаржує.
Постановлено стягнути з А. та Й. в солідарному порядку на
користь банку "Україна" 63 тис. 487 грн. (з урахуванням інфляції),
"Промінвестбанку" - 56 тис. 989 грн.
А. визнано винною в тому, що вона, обіймаючи посаду головного
бухгалтера державного комунального підприємства громадського
харчування (далі - підприємство), за попереднім зговором з
директором цього підприємства Й. у травні й листопаді 1997 р.
внесла завідомо неправдиві відомості до офіційних документів: до
довідки - щодо кількості наявного у підприємства товару, який
давався під заставу для одержання кредиту; до балансу - про
відсутність у підприємства збитків. Ці документи були нею надані
відповідно "Промінвестбанку" і банку "Україна", на підставі чого
підприємство одержало кредити: від першого банку - в сумі 100 тис.
грн., від другого - 33 тис. 760 грн. Частково використавши ці
кошти не за цільовим призначенням, підприємство не повернуло за
кредитними договорами банку "Україна" 20 тис. 708 грн.,
"Промінвестбанку" - 56989 грн., чим останньому завдано великої
матеріальної шкоди.
У касаційній скарзі А. порушила питання про зміну вироку і
виключення з нього рішення суду про стягнення з неї на користь
банків зазначених сум коштів, посилаючись на те, що заподіяна
кредиторам шкода повинна відшкодовуватися не нею, а організацією,
з якою вона перебувала в трудових відносинах.
Перевіривши матеріали справи та розглянувши наведені в
касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга має
бути залишена без задоволення з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини А. у вчиненні злочинних
дій відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються
дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну
оцінку. Їх, як убачається з касаційної скарги, засуджена не
заперечує.
Кваліфікація дій А. за ч. 2 ст. 148-5, ч. 2 ст. 172 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
1960 р. є правильною. Призначене їй покарання
відповідає вимогам закону. При його обранні суд урахував характер
і ступінь суспільної небезпечності вчинених А. злочинів, дані про
її особу, інші обставини справи.
Твердження засудженої в касаційній скарзі про те, що не вона,
а підприємство повинне відшкодовувати банкам матеріальну шкоду, є
безпідставним.
Відповідно до вимог ст. 441 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
організація
повинна відшкодовувати лише ту шкоду, яку заподіяно її
працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових)
обов'язків.
Судом установлено, що шкоду "Промінвестбанку" і банку
"Україна" (розмір якої ніким не заперечується) засуджена заподіяла
не під час виконання своїх трудових обов'язків, а внаслідок
вчинення нею злочинних дій. За таких обставин при вирішенні
цивільних позовів у справі суд не міг керуватися вимогами ст. 441
ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, а повинен був виходити з вимог ст. 440 цього
Кодексу, що він і зробив.
Таким чином, передбачених законом підстав для зміни рішення
суду в частині цивільного позову, а також для призначення справи
до касаційного розгляду немає.
З урахуванням наведеного колегія суддів судової палати з
кримінальних справ Верховного Суду України відмовила засудженій А.
в задоволенні її касаційної скарги.
"Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2002 р.