КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ
СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
26.03.2002
(Витяг)
Вироком суду м. Нетішина Хмельницької області від 11 червня
2001 р. П. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
1960 р. на три
роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати
транспортними засобами строком на п'ять років, за ч. 2 ст. 111 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р. - на один рік шість місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 42 КК за сукупністю злочинів йому остаточно
визначено чотири роки позбавлення волі з позбавленням права
керувати транспортними засобами строком на п'ять років, а на
підставі ст. 1 Закону від 11 травня 2000 р. "Про амністію"
( 1713-14 ) (1713-14)
його від покарання звільнено.
Постановлено стягнути з П. на користь: СМЧ-4 м. Нетішина -
117 грн. 96 коп. на відшкодування витрат, пов'язаних із лікуванням
С.; потерпілої Т. - 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди;
потерпілої С. - 10 тис. грн. на відшкодування моральної і 1518
грн. 59 коп. - матеріальної шкоди.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
П. засуджено за порушення ним правил безпеки дорожнього руху
і завідоме залишення без допомоги осіб, що перебували в
небезпечному для життя становищі.
Згідно з вироком, 8 листопада 1999 р. близько 24-ї години П.,
який мав стаж водія до двох років, керуючи автомобілем "Москвич"
та рухаючись автодорогою зі швидкістю понад 70 кілометрів на
годину, порушив вимоги пунктів 12.1, 12.2, 12.3, підпункту "б" п.
12.6 Правил дорожнього руху ( 1094-93-п ) (1094-93-п)
, внаслідок чого
автомобіль з'їхав у кювет і вдарився об дерево. При цьому
пасажирці Т. було заподіяно тілесні ушкодження, через які вона 14
листопада 1999 р. померла в лікарні, а пасажирці С. - тілесні
ушкодження середньої тяжкості. Поставивши потерпілих у небезпечне
для їхнього життя становище, П. залишив їх в автомобілі, з місця
події втік і виїхав до м. Києва.
Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційної
скарги П., на думку якого вирок суду є необгрунтованим у частині
вирішення цивільних позовів про відшкодування моральної та
матеріальної шкоди і, посилаючись на те, що є інвалідом,
навчається в університеті, джерел доходів не має, просить вирок у
цій частині скасувати, а справу направити на новий судовий
розгляд, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню.
Вина П. у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 215 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
1960 р. злочину, за який його засуджено, підтверджена
доказами, зібраними відповідно до вимог КПК
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (1001-05, 1002-05, 1003-05)
. Його злочинні дії в цій частині
кваліфіковані правильно. Разом з тим, оскільки КК ( 2341-14 ) (2341-14)
2001
р. покарання за такий злочин пом'якшено, то вирок щодо П. в цій
частині належить привести у відповідність із цим законом,
перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 2 ст. 215 КК 1960 р. на ч.
2 ст. 286 КК 2001 р.
Колегія суддів також вважає, що суд помилково кваліфікував
дії П. за ч. 2 ст. 111 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р.
Зазначеною нормою передбачено відповідальність за завідоме
залишення без допомоги особи, що перебуває в небезпечному для
життя становищі й позбавлена можливості вжити заходів до
самозбереження, якщо це спричинило смерть такої особи або інші
тяжкі наслідки. Отже, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони
цього злочину є причинний зв'язок між залишенням у небезпеці і
настанням смерті потерпілої особи чи інших тяжких наслідків.
Проте, як видно з висновку судово-медичної експертизи, смерть
Т. настала не у зв'язку з тим, що П. залишив її в небезпечному для
життя становищі, а внаслідок одержання нею під час ДТП тяжкого
тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
У справі також установлено, що потерпілій С. унаслідок ДТП
заподіяно тілесне ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритої
черепно-мозкової травми і забою грудного відділу хребта. У зв'язку
з цим вона втрачала свідомість, перебувала в безпорадному стані і
лише близько 6-ї години наступного дня змогла звернутися по
допомогу.
За таких обставин, коли П., поставивши потерпілих у
небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги,
а смерть Т. настала не від цього, а у зв'язку із ДТП, його дії
слід було кваліфікувати за ч. 1, а не ч. 2 ст. 111 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом допущено помилку
при вирішенні цивільних позовів.
Відповідно до ст. 450 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
громадяни - власники
автомобілів зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого.
Із матеріалів справи вбачається, що автомобіль, яким керував
П., належав його батькові П. В. Отже, суд всупереч вимогам закону
постановив стягнути матеріальну й моральну шкоду з П., а не з
власника джерела підвищеної небезпеки, у зв'язку з чим вирок у цій
частині підлягає скасуванню, а справа - поверненню на новий
судовий розгляд.
Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати з
кримінальних справ Верховного Суду України касаційну скаргу П.
задовольнила частково і вирок суду м. Нетішина Хмельницької
області від 11 червня 2001 р. змінила: в частині засудження П. за
ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
1960 р. привела вирок у відповідність
із КК ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р., перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст.
286 КК 2001 р., і призначила йому за цим законом три роки шість
місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати
транспортними засобами строком на три роки; перекваліфікувала дії
П. з ч. 2 ст. 111 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р. на ч. 1 зазначеної статті
і призначила йому за цим законом один рік виправних робіт зі
стягненням у дохід держави 20 % заробітку.
На підставі ст. 42 КК шляхом часткового складення покарань,
призначених за ч. 2 ст. 286 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 р. і ч. 1 ст. 111
КК ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 р., остаточно П. визначено три роки вісім
місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати
транспортними засобами строком на три роки. Відповідно до ст. 1
Закону від 11 травня 2000 р. "Про амністію" ( 1713-14 ) (1713-14)
П. від
покарання звільнено.
У частині вирішення цивільних позовів колегія суддів вирок
скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд у порядку
цивільного судочинства.
"Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2002 р.