КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            21.03.2002

                             (Витяг)

     Вироком Сімферопольського    районного    суду     Автономної
Республіки Крим від 30 травня 2001 р. Л. засуджено за ч. 3 ст. 142
КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         на сім років позбавлення волі  у  виправно-трудовій
колонії посиленого режиму з конфіскацією всього майна.

     Ухвалою апеляційного  суду  Автономної Республіки Крим від 14
серпня 2001 р. вирок залишено без зміни.

     Л. визнано винним у тому,  що він 19 травня 2000 р. приблизно
о 24-й годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з метою
заволодіння індивідуальним майном громадян проник  у  будинок,  де
напав на З.  і завдав йому ударів по голові й тулубу,  спричинивши
тяжкі тілесні ушкодження,  а потім заволодів майном потерпілого на
суму 9 грн.

     У касаційній скарзі захисник посилається на те,  що попереднє
і судове слідство у справі проведено неповно й однобічно,  при  її
розгляді     судом     допущено     істотні     порушення    вимог
кримінально-процесуального   закону,    неправильно    застосовано
кримінальний  закон,  і  порушує  питання  про  скасування судових
рішень щодо Л. та направлення справи на додаткове розслідування.

     Розглянувши доводи,  наведені   в   касаційній   скарзі,   та
перевіривши  матеріали  справи,  колегія  суддів  судової палати з
кримінальних справ  Верховного  Суду  України  вважає,  що  скарга
підлягає частковому задоволенню.

     Установлено, що  захисник,  не  погоджуючись із постановленим
щодо Л.  вироком,  5 червня 2001 р. подав касаційну скаргу (на той
час - апеляція),  в якій просив скасувати вирок і направити справу
на  додаткове  розслідування.  14  серпня  2001  р.  скаргу   було
розглянуто   судом   в   апеляційному   порядку   і  залишено  без
задоволення, а вирок - без зміни. Проте таке рішення суду не можна
визнати правильним.

     Відповідно до  вимог  ст.  377  КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
         в апеляційній
ухвалі мають бути  зазначені  суть  апеляції  та  докладні  мотиви
прийнятого рішення, зокрема при залишенні апеляції без задоволення
- підстави,  з яких її визнано необгрунтованою.  Судом  ці  вимоги
закону належним чином не виконано.

     У касаційній  скарзі  (апеляції)  захисник навів такі доводи:
досудове  та  судове  слідство  у  справі  проведено   неповно   й
однобічно,  оскільки не були допитані свідки Г., А., І., показання
яких мають істотне значення для справи;  не  перевірено  показання
засудженого про те, що він заподіяв потерпілому тілесні ушкодження
під час конфлікту,  а умисел викрасти майно виник у  нього  тільки
після побиття З.; не з'ясовано питання про можливість виникнення в
потерпілого закритої черепно-мозкової травми внаслідок  падіння  і
не  встановлено,  чи  перебуває  заподіяння  йому  тяжких тілесних
ушкоджень у причинному зв'язку з діями Л.; не вирішено питання про
притягнення  до  відповідальності інших причетних до злочину осіб.
Крім того,  у скарзі йшлося про  неправильність  кваліфікації  дій
засудженого за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        .

     Апеляційний суд   при   розгляді  справи  зазначив  лише,  що
апеляція задоволенню не підлягає, оскільки вина Л. підтверджується
одержаними  в  суді  доказами,  зокрема  показаннями  засудженого,
потерпілого,  свідка Б., протоколом огляду місця події, висновками
судово-біологічної  та  судово-медичної  експертиз,  яким  суд дав
належну  оцінку.  Суті  ж  усіх  наведених  в   апеляції   доводів
апеляційний  суд  в ухвалі не виклав,  ретельно їх не перевірив та
належним чином не проаналізував,  відповіді на них не дав і  свого
рішення   про  залишення  апеляції  без  задоволення  докладно  не
мотивував.

     Більше того,  апеляційним судом не дано оцінки тій обставині,
що  в  постанові про притягнення Л.  як обвинуваченого та у вироку
суду не зазначено, чим саме завдавались удари потерпілому, хоча це
має істотне значення для правильного вирішення справи.

     Виходячи з  того,  що  ухвала апеляційного суду не відповідає
вимогам   кримінально-процесуального   закону,    вона    підлягає
скасуванню,  а  справа  - направленню на новий розгляд апеляційним
судом, у процесі якого зазначені недоліки необхідно усунути.

     З урахуванням наведеного  колегія  суддів  судової  палати  з
кримінальних   справ  Верховного  Суду  України  касаційну  скаргу
захисника  П.  задовольнила  частково,  ухвалу  апеляційного  суду
Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2001 р. щодо Л. скасувала
і направила справу в цей же суд на новий судовий розгляд.

 "Вісник Верховного Суду України",

 N 6, листопад - грудень, 2002 р.