СУДОВА ПАЛАТА З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ВІЙСЬКОВА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 15.03.2002
(Витяг)
Верховний Суд України на спільному засіданні судової палати з
кримінальних справ і військової палати розглянув клопотання
засудженого Ф. і потерпілого Ф.І. про перегляд кримінальної справи
щодо Ф. у порядку виключного провадження, внесені на розгляд палат
за поданням п'яти суддів Верховного Суду України.
Вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської
області від 22 березня 1999 р. Ф. засуджено за статтями 17, 94 КК
на сім років позбавлення волі. На підставі ст. 43 КК до цього
( 2001-05 ) (2001-05)
покарання частково приєднано покарання, не відбуте за
вироком від 30 січня 1998 р., - шість місяців позбавлення волі і
остаточно Ф. визначено сім років шість місяців позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах
Кіровоградського обласного суду від 18 травня 1999 р. вирок
залишено без зміни.
Ф. визнано винним і засуджено за вчинення замаху на умисне
вбивство свого брата Ф. І. за таких обставин.
11 січня 1999 р. приблизно о 18-й годині Ф., перебуваючи у
стані алкогольного сп'яніння у домоволодінні Г., під час сварки з
братом Ф. І. вдарив останнього молотком по голові, заподіявши йому
тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент
заподіяння. Смерть Ф.І. не настала завдяки своєчасно наданій
медичній допомозі.
У клопотаннях засудженого і потерпілого порушено питання про
зміну судових рішень щодо Ф., перекваліфікацію його дій зі статей
17, 94 КК на ч. 1 ст. 101 КК 1960 р. ( 2001-05 ) (2001-05)
та пом'якшення
покарання. У поданні суддів наведено аналогічні підстави для
перегляду судових рішень щодо Ф.
Розглянувши клопотання засудженого, потерпілого і подання
суддів, перевіривши матеріали справи, судові палати дійшли
висновку, що клопотання є обгрунтованими і підлягають задоволенню
з таких підстав.
Органи досудового слідства і суд, вірно встановивши фактичні
обставини вчиненого злочину, дали діям Ф. неправильну юридичну
оцінку, кваліфікувавши їх як замах на умисне вбивство потерпілого.
Із показань засудженого вбачається, що наміру вбивати Ф.І.
він не мав. Образившись на те, що брат побив його руками й ногами,
він наздогнав того і вдарив молотком по голові, після чого,
злякавшись учиненого, втік. Ці показання узгоджуються з іншими
зібраними у справі доказами, зокрема показаннями потерпілого Ф.
І., свідка Г., даними протоколів огляду місця злочину, відтворення
обстановки й обставин події, висновками судово-медичної експертизи
щодо характеру і локалізації заподіяних тілесних ушкоджень.
Будь-яких доказів того, що Ф. мав намір позбавити брата
життя, у справі немає. Про відсутність такого наміру свідчать
також характер взаємовідносин між ними як до, так і після вчинення
злочину та факт завдання засудженим лише одного удару і припинення
злочинних дій за відсутності перешкод для їх продовження.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 23 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. N 1
( v0001700-94 ) (v0001700-94)
"Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини", замах на вбивство може бути вчинено лише
з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті
потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не
залежних від його волі обставин.
Постановлюючи вирок, суд зазначив, що Ф., завдаючи
потерпілому удар молотком по голові, повинен був знати про можливі
наслідки таких дій, тобто дійшов висновку, що засуджений діяв із
непрямим умислом на вбивство. За таких обставин дії Ф. необхідно
кваліфікувати за наслідками, що фактично настали, тобто за ч. 1
ст. 101 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
як умисне тяжке тілесне ушкодження,
небезпечне для життя в момент заподіяння.
Призначаючи засудженому покарання, суд послався на характер
та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, перебування Ф. у
стані сп'яніння, а також на те, що він позитивно характеризувався
до вчинення злочину. Однак при цьому не було враховано конкретних
обставин події, а саме що сварка між засудженим і потерпілим
виникла з ініціативи останнього, який теж перебував у стані
алкогольного сп'яніння і побив Ф. Крім того, суд не взяв до уваги,
що на утриманні засудженого перебувають дружина та двоє
неповнолітніх дітей. Виходячи з наведеного і того, що фактично Ф.
учинив злочин, за який передбачено більш м'яке покарання, слід
вважати, що призначене йому покарання є надмірно суворим.
З викладених підстав Верховний Суд України клопотання
засудженого Ф. та потерпілого Ф.І. задовольнив, вирок
Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22
березня 1999 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах
Кіровоградського обласного суду від 18 травня 1999 р. щодо Ф.
змінив - перекваліфікував дії останнього зі статей 17, 94 КК на ч.
1 ст. 101 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
та призначив йому за цією статтею чотири
роки позбавлення волі, а на підставі ст. 43 КК остаточно визначив
чотири роки шість місяців позбавлення волі.
"Вісник Верховного Суду України", N 3, травень-червень, 2002 р.