КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 14.03.2002
(Витяг)
Вироком судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2001 р. П. засуджено: за
ч. 2 ст. 343 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
- до обмеження волі на строк три роки,
за ч. 2 ст. 345 КК - на три роки позбавлення волі, за ст. 348 КК -
на дев'ять років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК йому
остаточно визначено покарання у вигляді десяти років позбавлення
волі.
П. визнано винним у тому, що він 14 грудня 2000 р. о 17-й
годині спочатку у квартирі А., а потім у дворі будинку втручався в
діяльність працівників правоохоронних органів, застосував щодо них
насильство із заподіянням тілесних ушкоджень, погрожував їй
убивством і посягав на їхнє життя за таких обставин.
У зазначений час працівники Армянського міського відділу МВС
України в Автономній Республіці Крим - помічник оперуповноваженого
К. та оперуповноважені Ш. і В., а також дільничні інспектори Б. В.
і Б.Д. - відповідно до своїх службових обов'язків прибули у
помешкання А. для того, щоб виконати ухвалу в цивільній справі
Красноперекопського районного суду від 9 серпня 2000 р. про
примусовий привід А. до експертної установи для проведення
стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
Побачивши працівників міліції, А., до якого судом були
застосовані примусові заходи медичного характеру, став
перешкоджати їм виконувати службові обов'язки, ображав їх і
погрожував убивством. Потім, схопивши Ш. за руку, він затягнув
його до квартири, де намагався взяти сокиру. На допомогу Ш.
прийшов Б.В., і вони разом утримували А. Незважаючи на це,
останній зумів ліктем розбити дверне скло і його осколком завдати
Ш. удар у живіт, внаслідок чого було пошкоджено одяг потерпілого,
а потім намагався вдарити тим же уламком Б. В. у шию, але останній
ухилився від удару.
У цей момент до вітальні квартири вбіг П., який також став
перешкоджати працівникам міліції виконувати свої службові
обов'язки. Зокрема, тримаючи в руках сокиру й ніж і погрожуючи
убивством, він замахнувся ними, щоб ударити Ш. і Б.В., але Б.Д. та
В. не дозволили йому це зробити. В. вибив із рук П. сокиру, а
Б.Д., утримуючи його, не давав йому можливості посягати на життя
будь-кого із присутніх у квартирі працівників міліції. П. все ж
таки спромігся вдарити В. лезом ножа у ліву руку між першим і
другим пальцями, спричинивши цим потерпілому легкі тілесні
ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Він також намагався
вдарити лезом ножа у живіт Б.Д., але останній, захищаючись, устиг
підставити під удар ліву ногу, внаслідок чого отримав
колото-різану рану коліна, яку віднесено до тілесних ушкоджень
середньої тяжкості.
Оцінивши ситуацію як небезпечну для життя і здоров'я
працівників міліції, Ш. зажадав від них, щоб вони залишили
квартиру, що й було зроблено.
Коли працівники міліції йшли по сходах із будинку, А. з
металевим прутом, а П. із сокирою в руках стали їх переслідувати,
висловлюючи на їхню адресу погрози вбивством. На вулиці П.
погнався за В., А. - за Б.В. Ці працівники міліції запропонували
переслідувачам припинити протиправні дії і попередили, що в
противному разі вони застосують щодо них табельну зброю. Оскільки
А. і П. на попередження працівників міліції належним чином не
відреагували, то останні з дотриманням вимог Закону "Про міліцію"
( 565-12 ) (565-12)
застосували до нападників табельну зброю, внаслідок
чого поранили їх. Після цього А., П. і Б.Д. було надано медичну
допомогу.
Розглянувши касаційну скаргу П. про безпідставність його
засудження та касаційне подання прокурора, в якому порушено
питання про зміну вироку й виключення з нього як зайвого
обвинувачення за ч. 2 ст. 345 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, перевіривши
матеріали справи, колегія суддів визнала, що скарга підлягає
частковому, а касаційне подання - повному задоволенню з таких
підстав.
Висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні
злочинних дій відповідають фактичним обставинам справи,
підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами і є
обгрунтованими.
Як видно з матеріалів справи, розглядаючи цивільну справу про
визнання А. недієздатним, Красноперекопський районний суд 9 серпня
2000 р. дійшов висновку про необхідність проведення щодо нього
стаціонарної судово-психіатричної експертизи і з цього приводу
постановив ухвалу, якою поклав на Армянський міський відділ
міліції обов'язок по примусовому приводу А. до експертної
установи.
Матеріалами службової перевірки факту застосування табельної
вогнепальної зброї працівниками цього відділу підтверджено, що
вони 14 грудня 2000 р., діючи в межах закону, не виконали ухвалу
Красноперекопського районного суду від 9 серпня 2000 р., оскільки
цьому завадили дії А. і П.
Потерпілі Ш., Б.В., Б.Д., В. та К. під час досудового
слідства і в суді зазначали, що П., достовірно знаючи про мету їх
прибуття в квартиру А., втручався в їх діяльність з метою
перешкодити виконанню ними службових обов'язків - погрожував їм
убивством, кидався з ножем та із сокирою на Ш. і Б.В., щоб завдати
їм ударів зазначеною зброєю, не припинив злочинних дій після того,
як В. вибив із його рук сокиру, і лезом ножа вдарив того в руку, а
Б.Д. - у коліно лівої ноги (за свідченнями останнього, удар був
спрямований у живіт, але він, захищаючись, устиг підставити коліно
і тому уник більш тяжких наслідків). Висловлюючи ту саму погрозу,
він із сокирою переслідував на вулиці В., а в цей же час А. з
арматурою - Б.В., не реагуючи при цьому ні на попередження
працівників міліції про можливість застосування зброї, ні на
попереджувальні постріли.
Матеріалами справи встановлено, що у потерпілих не було
причин обмовляти засудженого, їх показання є послідовними і
підтверджені іншими наявними у справі доказами.
Так, із протоколів огляду місця події видно, що 14 грудня
2000 р. в квартирі А. виявлено розкидані домашні речі, на дверях
кухні вибито скло, осколки якого є як у квартирі, так і на сходах
(на одному з них виявлено сліди крові). На відстані 14 та 18
метрів від будинку було знайдено і вилучено сокиру, двометровий
кусок арматури й гільзи від пістолета Макарова. Наведені дані
свідчать про правдивість показань потерпілих про те, що П. і А. у
квартирі останнього чинили їм активний опір, а на вулиці
переслідували їх із вищезазначеною зброєю.
Це підтверджується і показаннями свідків С., С.К. та О.П. про
те, що в зазначений день із квартири А. було чути тривалий шум,
після якого хтось за кимось гнався по сходах. Свідок О.П.
доповнила, що за працівниками міліції з арматурою в руках гнався
А., викрикуючи на їх адресу погрози вбивством, і ще один чоловік,
який тримав у руках сокиру.
Згідно з висновками судово-медичних експертиз, у В. виявлено
різану рану на лівій руці, яка є тілесним ушкодженням, що
спричинило короткочасний розлад здоров'я, а у Б.Д. - колото-різану
рану лівого колінного суглоба, яка є тілесним ушкодженням
середньої тяжкості.
Як видно з матеріалів справи, П. не заперечує того, що в
момент виконання працівниками міліції своїх службових обов'язків
щодо А. він знаходився у квартирі останнього і разом із ним
вибігав на вулицю за міліціонерами.
Злочини П. вчинив в осудному стані, про що свідчать висновки
судово-психіатричної експертизи.
За таких обставин суд вірно обгрунтував показаннями всіх
потерпілих та іншими доказами свої висновки у справі.
Наведене спростовує твердження засудженого про відсутність у
справі доказів його винності у вчиненні злочинних дій.
Оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, суд дійшов
правильного висновку про те, що П. втручався в діяльність
працівників міліції з метою перешкодити виконанню ними службових
обов'язків, але дав цим діям неправильну юридичну оцінку,
кваліфікувавши їх за ч. 2 ст. 343 КК 2001 р. ( 2341-14 ) (2341-14)
.
За зазначеним законом кримінальна відповідальність настає в
разі, коли винний перешкоджав запобіганню злочину чи затриманню
особи, яка його вчинила.
У справі встановлено, що П. втрутився у діяльність
працівників міліції з метою перешкодити їм виконати ухвалу суду в
цивільній справі про примусовий привід А. до експертної установи,
тобто перешкоджав працівникам міліції виконувати службові
обов'язки. За таких обставин у його діях немає передбачених ч. 2
ст. 343 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
кваліфікуючих ознак злочину, а тому їх слід
кваліфікувати не за ч. 2, а за ч. 1 ст. 343 КК.
Характер використаних П. предметів та дії, котрі він вчинив
щодо працівників міліції, спрямованість завданих ним ударів лезом
ножа, локалізація і тяжкість заподіяних потерпілим Б.Д. та В.
тілесних ушкоджень у своїй сукупності свідчать про те, що він
бажав позбавити названих осіб життя, але, як установлено судом, не
досяг цього з не залежних від нього причин, оскільки потерпілі
вжили належних заходів по захисту свого життя. З урахуванням цього
кваліфікація дій засудженого за ст. 348 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
є
правильною. Водночас кваліфікація дій П. за ч. 2 ст. 345 КК є
зайвою, оскільки погроза вбивством і тілесні ушкодження були
заподіяні Б.Д. та В. під час замаху на їх убивство і тому
охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 348 КК, як вірно
зазначено в касаційному поданні прокурора.
Призначене П. покарання відповідає вимогам закону. При його
обранні суд урахував характер і ступінь суспільної небезпечності
вчинених злочинів, дані про особу засудженого, а також обставини,
що пом'якшують його відповідальність. Разом з тим у зв'язку з
виключенням із вироку як зайвої кваліфікації дій засудженого за ч.
2 ст. 345 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
йому слід пом'якшити покарання,
призначене за сукупністю злочинів. Крім того, визначивши П.
покарання за сукупністю злочинів, суд помилково послався на ч. 1
ст. 70 КК (2001 р.) ( 2341-14 ) (2341-14)
. Згідно з п. 13 "Прикінцевих та
перехідних положень" зазначеного Кодексу при призначенні покарання
за сукупністю злочинів, учинених до набрання чинності цим
Кодексом, застосовується ст. 42 КК 1960 р. ( 2001-05 ) (2001-05)
, а не ст.
70 КК 2001 р. ( 2341-14 ) (2341-14)
. З огляду на викладене вказівку суду
першої інстанції про застосування до засудженого ч. 1 ст. 70 КК
2001 р. слід замінити вказівкою про застосування ст. 42 КК 1960 р.
Порушень кримінально-процесуального закону, які б могли бути
підставою для скасування вироку, у справі не допущено.
З урахуванням наведеного колегія суддів касаційну скаргу
засудженого П. задовольнила частково, а касаційне подання
прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої
інстанції, - повністю і вирок судової палати з кримінальних справ
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2001 р.
щодо П. змінила: виключила як зайву кваліфікацію дій П. за ч. 2
ст. 345 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, перекваліфікувала їх із ч. 2 на ч. 1 ст.
343 КК і за цим законом призначила покарання у вигляді арешту на
шість місяців. Частину 1 ст. 70 КК 2001 р. ( 2341-14 ) (2341-14)
замінено на
ч. 1 ст. 42 КК 1960 р. ( 2001-05 ) (2001-05)
і на підставі цього закону за
сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 343 та ст. 348 КК,
шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно
визначено П. покарання у вигляді дев'яти років позбавлення волі.
"Вісник Верховного Суду України", N 3, травень-червень, 2002 р.