СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 28.03.2000
(Витяг)
Встановивши, що підсудний не досяг віку, з якого він може
нести кримінальну відповідальність, суд має повернути справу на
додаткове розслідування для вирішення питання про застосування до
цієї особи заходів виховного характеру, а не виправдовувати її за
відсутністю складу злочину
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 24
вересня 1999 р. К. за пред'явленим йому обвинуваченням у вчиненні
злочину, передбаченого ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, виправдано.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Сумського
обласного суду від 11 листопада 1999 р. касаційне подання
прокурора Білопільського району, а постановою президії цього ж
суду від 7 лютого 2000 р. протест у порядку нагляду заступника
Генерального прокурора України, в яких порушувалося питання про
скасування виправдувального вироку, залишено без задоволення.
К. було пред'явлено обвинувачення в тому, що він 19 грудня
1997 р. після вживання спиртних напоїв у групі з іншими особами з
хуліганських мотивів побив Б. і М. При цьому Б. було заподіяно
тілесні ушкодження середньої тяжкості, а М., у побитті якої К.
брав безпосередню участь, - легкі тілесні ушкодження без розладу
здоров'я. Органами попереднього слідства дії К. було кваліфіковано
за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
як злісне хуліганство.
При розгляді справи суд визнав пред'явлене К. обвинувачення
доведеним, проте дійшов висновку, що він підлягає виправданню за
відсутністю складу злочину, оскільки на час вчинення зазначеного
суспільно небезпечного діяння не досяг 14-річного віку, з якого
настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 206 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
.
Заступник Генерального прокурора України, вважаючи
виправдувальний вирок суду першої інстанції, ухвалу касаційної та
постанову наглядної інстанцій Сумського обласного суду
незаконними, вніс до Верховного Суду України протест у порядку
нагляду, в якому порушив питання про скасування всіх судових
рішень щодо К. і направлення справи на нове розслідування.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи протесту,
судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що він підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції,
ухваливши виправдувальний вирок щодо К., своє рішення мотивував
лише тим, що останній не досяг віку, з якого настає
відповідальність за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
.
Судова колегія в кримінальних справах Сумського обласного
суду, як і президія цього суду, залишивши відповідно касаційне
подання та протест прокурора в порядку нагляду, в яких
порушувалося питання про скасування виправдувального вироку, без
задоволення, виходили з того, що особу, яка вчинила суспільне
небезпечне діяння, може бути притягнено до кримінальної
відповідальності лише за умови, що в її діях є ознаки складу
злочину, зокрема об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна
сторона. Оскільки К. на час вчинення суспільно небезпечного діяння
не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність за ч. 2
ст. 206 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, а отже, за висновком судової колегії та
президії обласного суду, відсутній такий елемент складу цього
злочину, як суб'єкт, суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 3
ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
дійшов обгрунтованого висновку про те, що
складу злочину в діянні підсудного немає, а тому на підставі п. 2
ч. 1 ст. 6 КПК правильно ухвалив виправдувальний вирок.
Із такими висновками районного суду і судів касаційної та
наглядної інстанцій погодитися не можна.
Дійсно, якщо суспільно небезпечні діяння вчинюються особою,
яка не досягла віку, з якого законом передбачено кримінальну
відповідальність, такі діяння не можна визнати злочином, оскільки
ця особа не є суб'єктом останнього.
Проте як суд першої інстанції, так і суди вищого рівня,
розглядаючи дану справу, не врахували того, що кримінальним та
кримінально-процесуальним законами встановлено особливий порядок
вирішення питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільно
небезпечні діяння після досягнення 11 років, але до виповнення
віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.
Так, згідно зі ст. 10 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
до такої особи суд може
застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є
кримінальним покаранням.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 та ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
, якщо
такі обставини виявлено в стадії розслідування, слідчий виносить
постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру і направляє справу
прокурору. Останній відповідно до ст. 232-1 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
або ж
погоджується з таким рішенням слідчого і направляє справу до суду
для застосування цих заходів, або скасовує чи змінює зазначену
постанову.
Порядок застосування до неповнолітнього примусових заходів
виховного характеру встановлено ст. 447 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
, згідно з
якою суд застосовує їх при надходженні справи саме на підставі ст.
7-3 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Слід також зазначити, що підстави, з яких справу може бути
закрито в судовому засіданні, наведено у ст. 282 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
.
Статтю 7-3 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
у цей перелік не включено.
За таких обставин, встановивши при розгляді справи щодо К.,
що він вчинив суспільно небезпечне діяння, відповідальність за яке
настає з 14 років, але такого віку не досяг, суд мав діяти
відповідно до вимог цих законів і встановленого ними особливого
порядку, яким передбачено, що саме слідчий та прокурор закривають
справу в таких випадках і вирішують питання про необхідність
застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного
характеру, а отже, мав повернути справу прокурору для проведення
нового розслідування.
Проте суд цього не зробив і ухвалив щодо К. виправдувальний
вирок, який суперечить його ж висновку про те, що підсудний вчинив
суспільно небезпечне діяння, яке було кваліфіковано органами
попереднього слідства за ч. 2 ст. 206 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
. Касаційна та
наглядна інстанції помилки районного суду не виправили, самі
дійшли помилкового висновку і залишили незаконний виправдувальний
вирок щодо К. без зміни.
Враховуючи наведене, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, вирок Білопільського районного суду Сумської
області від 24 вересня 1999 р., яким К. виправдано за ч. 2 ст. 206
КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, та наступні судові рішення щодо нього скасувала і
повернула справу прокурору Білопільського району на нове
розслідування.
Надруковано: "Вісник Верховного суду України", 4 (20), 29 вересня
2000 р.