СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 31.10.97
(Витяг)
У разі, коли суд першої інстанції не застосував ст. 43 КК
України ( 2001-05 ) (2001-05)
, а за обставинами справи її застосування було
необхідне, касаційна чи наглядна інстанція може визначити
покарання за кількома вироками без скасування судових рішень, якщо
це не погіршить становища засудженого
Вироком судової колегії в кримінальних справах Київського
міського суду від 11 червня 1996 р. М. засуджено: за ч. 3 ст. 140
КК ( 2001-05 ) (2001-05)
- на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією
всього майна, за ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК - на чотири роки
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за сукупністю
злочинів на підставі ст. 42 КК - на сім років позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього
майна.
Постановлено стягнути солідарне з М., М-ча і О. на
відшкодування заподіяної шкоди 58 млн. 300 тис. крб. на користь К.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного
Суду України від 19 вересня 1996 р. вирок щодо М. залишено без
зміни.
М. визнаний винним у тому, що 26 вересня 1992 р. він, а
також М-ч і О., засуджені тим же вироком, проникли за попереднім
зговором у квартиру К., звідки таємно викрали індивідуальне майно
останньої загальною вартістю 118 млн. 300 тис. крб., чим завдали
потерпілій значної шкоди.
6 січня 1995 р. М. і М-ч за попереднім зговором проникли в
іншу квартиру і намагались таємно викрасти індивідуальне майно
О-ка вартістю 98 млн. 500 тис. крб., однак свій злочинний намір до
кінця не довели з причин, що не залежали від їх волі, оскільки
були затримані на місці події з підготовленим до викрадення
майном.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про зміну судових рішень, застосування щодо М. ч. 3 ст. 42
КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і ст. 43 КК та призначення йому остаточно основного
покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років шість
місяців. Пленум Верховного Суду України протест задовольнив.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини
вчинених М. злочинів і вірно кваліфікував їх за ч. 3 ст. 140 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
і ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК. Разом з тим він допустив
помилку при призначенні М. покарання.
Як видно з матеріалів справи, М. вироком Подільського
районного суду м. Києва від 19 січня 1993 р. був засуджений за ч.
1 ст. 186 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
на один рік шість місяців позбавлення
волі і повністю відбув це покарання в квітні 1994 р. Після цього
було встановлено, що М. винний ще в двох злочинах, перший з яких
він вчинив до, а другий (замах на повторну крадіжку
індивідуального майна) - після ухвалення цього вироку і відбуття
покарання.
Таким чином, відповідно до наведених обставин і роз'яснень
Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 16 постанови
від 22 грудня 1995 р. N 22 ( v0022700-95 ) (v0022700-95)
"Про практику
призначення судами кримінального покарання", при призначенні М.
покарання за другим вироком у даній справі суду необхідно було за
стосувати як ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, так і ст. 43 КК. При
цьому суд повинен був, застосувавши ч. 3 ст. 42 КК, зарахувати М.
покарання, відбуте ним за першим вироком від 19 січня 1993 р., а
потім застосувати правила ст. 43 КК.
Враховуючи наведене, Пленум Верховного Суду України визнав
за необхідне внести відповідні зміни у вирок та ухвалу судової
колегії в кримінальних справах Верховного Суду України,
застосувавши до М. за ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
принцип
поглинення менш суворого покарання більш суворим, а за ст. 43 КК -
принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за
попереднім вироком, оскільки це не погіршить становища
засудженого.
На підставі викладеного, керуючись статтями 393, 394 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
, Пленум Верховного Суду України постановив протест
заступника Генерального прокурора України задовольнити, вирок
судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду
від 11 червня 1996 р. і ухвалу судової колегії в кримінальних
справах Верховного Суду України від 19 вересня 1996 р. щодо М.
змінити:
вважати його засудженим за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на
п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;
на підставі ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
за сукупністю
вчинених злочинів, передбачених ч. 3 ст. 140 КК (за вироком від 11
червня 1996 р.) і ч. 1 ст. 186 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
(за вироком від 19
січня 1993 р.), визначити М. п'ять років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна;
зарахувати в строк основного покарання покарання, відбуте
ним за ч. 1 ст. 186 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, - один рік шість місяців
позбавлення волі і вважати невідбутими три роки шість місяців
позбавлення волі;
на підставі ст. 43 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
до покарання, призначеного
судом М. за ст. 17, ч. 3 ст. 140 КК, частково приєднати невідбуту
частину покарання, призначеного за сукупністю злочинів, і
остаточно визначити М. п'ять років шість місяців позбавлення волі
у виправно-трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього
майна, яке є його особистою власністю.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.