СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 02.10.97
(Витяг)
М'якість призначеного покарання та неправильність вирішення
позову про відшкодування моральної шкоди потягли скасування вироку
і постанови президії обласного суду
Вироком Фастівського міського суду Київської області від 19
березня 1997 р. Д. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
на три
роки позбавлення волі. На підставі ст. 46-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
виконання вироку відстрочено на один рік.
Цим же вироком ухвалено стягнути із засудженого на користь
С.В. 1544 грн. 24 коп. матеріальних збитків та 10 тис. грн. на
відшкодування моральної шкоди.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
Постановою президії Київського обласного суду від 12 червня
1997 р. вирок суду змінено - зменшено до 5 тис. грн. суму на
відшкодування моральної шкоди.
Д. засуджено за те, що він 26 жовтня 1996 р., рухаючись
легковою автомашиною по вулиці міста, порушив вимоги пункту 12.4
Правил дорожнього руху ( 1094-93-п ) (1094-93-п)
, у зв'язку з чим керована ним
автомашина наїхала на неповнолітню С.Л. і останній було заподіяно
тяжке тілесне ушкодження.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування вироку за м'якістю призначеного Д.
покарання, а постанови президії обласного суду - й у зв'язку з
неправильним вирішенням позову про відшкодування моральної шкоди.
При цьому справу пропонувалося повернути на новий судовий розгляд.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест обгрунтований і підлягає задоволенню з таких
підстав. Згідно з вимогами ст. 39 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
при призначенні
покарання суд повинен враховувати характер і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого й обставини
справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Як вбачається з матеріалів справи, наїзд на потерпілу стався
в зоні дії дорожніх знаків "Початок населеного пункту" та
"Пішохідний перехід". Незважаючи на цю обставину, а також на те,
що перед ним на узбіччі зупинився автобус, із якого й вибігла
дівчинка, Д. обрав швидкість руху автомашини близько 96 км/год. Це
і стало причиною наїзду на потерпілу. При цьому їй було заподіяно
відкритий перелом лівої ноги, рани голови, струс головного мозку.
Зважаючи на характер порушень Правил дорожнього руху
( 1094-93-п ) (1094-93-п)
та тяжкість наслідків злочину, судова колегія
визнала, що суд хоча й зазначив у вироку, що врахував характер та
ступінь суспільної небезпечності злочину при призначенні
покарання, фактично цього не зробив, у зв'язку з чим обрав Д.
надто м'яке покарання.
Крім того, санкція ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
передбачає
можливість призначення за цей злочин додаткового покарання у
вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Характер вчиненого злочину та дані про особу засудженого давали
підстави для застосування щодо нього такого додаткового покарання.
Однак суд без наведення будь-яких мотивів не призначив його.
Із вироку також вбачається, що, визначаючи розмір суми, яка
підлягала стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходив
з того, що С.Л. було заподіяно моральних страждань, оскільки вона
тривалий час була нерухомою, перенесла болючі хірургічні операції,
на час розгляду справи її можливості були обмежені, тому що
здоров'я не відновилося) вона не могла навчатися та спілкуватися з
ровесниками.
Президія Київського обласного суду, зменшивши вдвічі розмір
цієї суми, переконливих доводів на обгрунтування такого рішення не
навела.
За таких обставин судові рішення скасовано за м'якістю
призначеного покарання, а постанову президії - ще й у зв'язку з
неправильним вирішенням позову про відшкодування моральної шкоди,
а справу повернуто на новий судовий розгляд. При цьому судова
колегія зазначила, що в разі доведення при новому судовому
розгляді справи винності Д., йому слід призначити більш суворе
покарання та вирішити позов про відшкодування моральної шкоди
відповідно до чинного законодавства.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.