СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 11.09.97
(Витяг)
Вироком Житомирського обласного суду від 9 червня 1997 р. Б.
засуджено за ч. 3 ст. 168, ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 172, ч. 3 ст.
186 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
до чотирьох років позбавлення волі у
виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією
половини майна, яке є його власністю, з позбавленням права займати
посади в органах МВС, пов'язані з виконанням адміністративних,
профілактичних, оперативно-розшукових, кримінально-процесуальних,
виконавчих та охоронних функцій строком на п'ять років, і ухвалено
стягнути з нього в дохід держави 911 грн. - як безпідставно
нажиті.
Б. визнаний винним в одержанні хабара в особливо великому
розмірі, зловживанні посадовим становищем, у вчиненні посадового
підлогу та в приховуванні злочину, які було вчинено за таких
зазначених у вироку обставин.
Працюючи начальником відділення по боротьбі зі злочинними
посяганнями на вантажі лінійного відділу міліції на станції
Коростень УМВС України на Південно-Західній залізниці, Б. 15
червня 1996 р., близько 3-ї години ночі, під час проведення
оперативно-розшукових заходів виявив факт замаху на викрадення 470
літрів дизельного палива з паливного складу Коростенського
локомотивного депо, але при спробі затримати осіб, які вчинили цей
замах, вони втекли з місця події, залишивши 22 ємкості з
дизпаливом та автомобіль ЗАЗ-968.
Ранком Б. за допомогою оперативно-розшукових заходів
установив, що цей злочин вчинили М. та Н. і того ж дня під час
зустрічі з ними запропонував, щоб вони дали йому хабара у вигляді
500 доларів США, пообіцявши за це звільнити їх від кримінальної
відповідальності.
Після того, як М. і Н. погодилися з його пропозицією, Б.
підготував їх для дачі показань, які не відповідали дійсності, і
обговорив місце та час передачі йому грошей. З метою приховування
злочину він склав протокол огляду місця події, який за своїм
змістом частково не відповідав дійсності, та схему до нього. При
цьому Б. зазначив у протоколі, що він проводив огляд місця події,
хоча це робила інша особа; вказав як понятих О. та Г., які не
брали участі в огляді місця події; не відобразив у протоколі
виявлені свіжі сліди пролитого дизпалива; не зазначив, що в огляді
місця події брав участь спеціаліст, який проводив фіксацію
обстановки та слідів злочину шляхом фотографування, і не приєднав
до протоколу виготовлені спеціалістом фототаблиці.
Того ж дня близько 21-ї години в лісопосадці М. у присутності
Н. передав Б., а той одержав від нього 500 доларів США, що за
курсом НБУ становило 91 млн. 100 тис. крб. (911 грн.).
У касаційній скарзі засуджений Б. просив вирок щодо нього
скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, оскільки
суд, на його думку, необгрунтовано визнав недостовірними докази,
які виправдовують його, а саме показання свідків про те, що
увечері 15 червня 1996 р. він був дома, і показання М. у судовому
засіданні про те, що той йому доларів не передавав; залишив поза
увагою наявність істотних суперечностей між показаннями свідків Н.
і М. як на попередньому слідстві, так і в суді, у показаннях І., а
також те, що наприкінці червня 1996 р. Н., М. і О. були незаконно
притягнуті до адміністративної відповідальності, після чого
з'явилися заяви про дачу йому хабара. Оспорюючи обгрунтованість
засудження його за ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 172 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, Б.
зазначав, що рішення про відмову в порушенні кримінальної справи
за фактом розкрадання дизпалива приймав не він, а виконуючий
обов'язки начальника лінійного відділу міліції Н., який повинен
був направити ці матеріали по територіальності до Коростенського
ВВС, він же, Б., тільки виконував вказівки свого керівника Н., у
тому числі переписував протокол огляду місця події з чернетки,
складеної П.
Б. також висловив думку, що попереднє слідство у справі було
проведено з порушеннями норм кримінально-процесуального закону, а
саме: йому не роз'яснили прав підозрюваного, своєчасно не
ознайомили з постановою про призначення експертизи, незаконно
пред'явили обвинувачення за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, оскільки
є нескасована постанова про закриття справи щодо нього, порушеної
за ч. 2 ст. 168 КК за фактом одержання ним 500 доларів, за
відсутністю складу злочину; причетні до розслідування справи особи
впливали на свідків, погрожували їм; щодо нього застосовувались
незаконні методи ведення слідства.
Адвокат у касаційній скарзі твердив, що попереднє та судове
слідство у справі проведені неповно й неправильно, і при цьому
обгрунтовував це тим, що слідчий постановою від 2 жовтня 1996 р.
закрив кримінальну справу щодо Б., порушену за ч. 2 ст. 168 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
за фактом одержання ним хабара у вигляді 500 доларів
США, за відсутністю складу злочину і цією ж постановою порушив
щодо нього справу за ч. 3 ст. 168 КК, але після цього ніяких
слідчих дій не проводив, а суд послався на показання М., дані ним
до закриття справи.
На думку адвоката, кримінальна справа щодо М. і Н. за фактом
розкрадання дизпалива також порушена незаконно, а саме за
наявності нескасованої постанови про відмову в порушенні справи.
Він зазначав, що суд необгрунтовано залишив поза увагою те, що М.
і Н. написали заяви про дачу Б. хабара не добровільно і що їх
незаконно притягали до адміністративної відповідальності. Адвокат
вважав, що за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
Б. засуджено
необгрунтовано, а засуджуючи його за ч. 1 ст. 172 КК, суд вийшов
за межі пред'явленого обвинувачення, коли зазначив, що Б. вніс у
протокол огляду місця події завідомо неправдиві дані.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого Б., який
підтримав касаційні скарги, думку прокурора, який вважав, що вирок
необхідно скасувати, а справу повернути на додаткове
розслідування, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
скарг, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду
України визнала, що касаційні скарги необхідно задовольнити
частково.
Як вбачається з матеріалів справи, слідчий постановою від 2
жовтня 1996 р. закрив кримінальну справу щодо Б., порушену за ч. 2
ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
за фактом одержання ним від М. і Н. хабара
у сумі 500 доларів США, за відсутністю в його діях складу злочину.
Цією ж постановою всупереч вимогам п. 10 ст. 6 КПК
( 1001-05 ) (1001-05)
, згідно з яким наявність такої нескасованої постанови
виключає подальше провадження у справі, а також порушення нової
кримінальної справи за тим же фактом, слідчий порушив щодо Б.
кримінальну справу за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
за фактом
одержання ним від М. і Н. хабара в зазначеному розмірі.
За таких обставин вирок щодо Б. підлягає скасуванню, а справа
направленню на додаткове розслідування для вирішення питання про
скасування постанови слідчого про закриття даної справи.
Крім того, судом касаційної інстанції було виявлено
обставини, які вимагають перевірки під час додаткового
розслідування.
Так, заперечуючи проти пред'явленого йому обвинувачення, Б.
пояснив, що 17 червня 1996 р. він підготував протокол затримання
особи, яка підозрювалась у викраденні дизпалива, і у зв'язку з цим
вважає безпідставним обвинувачення в одержанні ним 15 червня 1996
р. хабара за непритягнення до відповідальності осіб, причетних до
зазначеного розкрадання. За словами Б., цей протокол та чернетка
складеного П. протоколу огляду місця події зникли з його кабінету
після того, як Н. відсторонив його від роботи. Він також заявляв,
що про його намір затримати підозрюваних знали як Н., так і інші
співробітники.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що відповідно до вимог ст. 22 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
ці
твердження Б. потребують перевірки шляхом допиту його
співробітників та Н. з одночасним з'ясуванням, чому матеріали за
фактом замаху на розкрадання дизпалива не було передано по
територіальності до Коростенського МВС згідно з наказом
начальників ЛВВС на станції Коростень і Коростенського ВВС від 10
листопада 1992 р. "Про розмежування зон обслуговування ...".
Вирок не можна визнати законним і обгрунтованим і тому, що
наведені в ньому показання більшості свідків, якими суд
обгрунтував обвинувачення Б., не відповідають їх показанням,
записаним у протоколі судового засідання, і в останньому немає
показань свідків з істотних обставин справи, на які послався суд
як на докази винності Б.
Так, у вироку наведено показання свідка Н. про те, що він,
Н., передав матеріали про замах на розкрадання дизпалива на
розгляд Б. на прохання останнього, але в протоколі судового
засідання таких показань немає.
Згідно з протоколом судового засідання свідок і. пояснив, що
Н. попросив дати 200 доларів США, сказавши, що йому потрібно
владнати якусь справу, а у вироку ці показання викладено так, що
Н. і М. просили позичити 200 доларів США, щоб владнати справу з
викраденням солярки.
Подібні невідповідності є й в інших показаннях свідків.
За таких обставин вирок щодо Б. необхідно скасувати, а справу
направити на додаткове розслідування, в ході якого у разі
притягнення Б. до кримінальної відповідальності за одержання
хабара від М. і Н. вирішити питання про скасування постанови
слідчого про закриття справи за даним фактом; шляхом допиту свідка
Н. та співробітників Б. перевірити показання останнього про
складання ним 17 червня 1996 р. протоколів затримання осіб,
причетних до викрадення солярки, і в разі підтвердження цих
показань з'ясувати, чому ці протоколи не були використані.
На підставі наведеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України, керуючись статтями 363, 364 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
, касаційні скарги засудженого Б. та в його інтересах
адвоката частково задовольнила, вирок Житомирського обласного суду
від 9 червня 1997 р. щодо Б. скасувала, а справу направила на
додаткове розслідування.
"Рішення Верховного Суду України", 1998 р.