СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 19.12.96

                             (Витяг)

     Вироком судової     колегії     в     кримінальних    справах
Дніпропетровського обласного  суду  від  22  вересня  1994  р.  П.
засуджено за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        .

     У касаційному порядку справа не розглядалась.

     П. визнано   винним  у  тому,  що  він,  працюючи  помічником
прокурора Петропавлівського району Дніпропетровської області,  а з
16 серпня по 19 вересня 1993 р.  - в.  о. прокурора цього району і
будучи  посадовою  особою,  яка  займає  відповідальне  становище,
зловживаючи  владою,  одержав  від  С.  хабара в особливо великому
розмірі за таких обставин.

     21 червня  1993  р.  слідчим  відділом Петропавлівського РВВС
Дніпропетровської області щодо С. було порушено кримінальну справу
за ч.  2 ст.  140 і ч. 1 ст. 229-6 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        . У зв'язку з цим
С. звернувся по допомогу до П., який у той час працював помічником
прокурора  Петропавлівського  району.  Той  пообіцяв  допомогти за
умови дачі  йому  хабара  залізобетонними плитами,  грошима в сумі
1 млн. крб. та іншими речами, з чим С. погодився.

     26 серпня  1993  р.,  виконуючи   обов'язки   прокурора,   П.
затвердив обвинувальний  висновок  у  кримінальній справі щодо С.,
13 вересня 1993 р.  підтримав обвинувачення у цій справі в суді, а
4  -  5  жовтня 1993 р.  почав вимагати від С.  плити перекриття і
шкурку  песця  за  сприяння  в  призначенні  тому  покарання,   не
пов'язаного    з   позбавленням   волі,   погрожуючи   принесенням
підготованого ним протесту на м'якість обраного судом покарання.

     С. запропонував П. у вигляді частини хабара 40 пляшок горілки
загальною вартістю 480  тис.  крб.,  які  той  9  жовтня  1993  р.
одержав, але в середині жовтня повернув (без трьох пляшок горілки,
які він використав на особисті потреби) і  запропонував  натомість
передати йому 1 млн.  крб.,  з чим С.  погодився,  але після цього
звільнився з роботи і  в  Петропавлівці  не  з'являвся,  не  маючи
наміру давати П. хабара.

     Проте П.  не полишив своїх намірів  щодо  С.  і,  зловживаючи
владою, всупереч  інтересам  служби,  в  грудні  1993  р.  - січні
1994 р. неодноразово направляв повістки, зобов'язуючи С. з'явитись
у прокуратуру району.

     13 січня 1994 р.  П.  запропонував С.  негайно виконати  свою
обіцянку,  а 20 січня 1994 р.  попередив про необхідність передачі
йому 500 доларів США.  24 січня 1994 р.  приблизно  о  9  год.  С.
приїхав до П. в прокуратуру і вони дійшли згоди, що наступного дня
той передасть не 500 доларів США чи 17 млн.  крб.,  а лише 7  млн.
крб., а решту,  10 млн.  крб.,  - до 1 лютого  1996  р.  25  січня
1994 р.  приблизно о 14 год. С. передав П. поблизу магазину 7 млн.
крб., з якими того й було затримано.

     Як визнав суд,  всього П.  одержав від С.  хабар у вигляді 40
пляшок горілки вартістю 480 тис.  крб.  і 7 млн.  крб.,  а  решту,
10 млн.  крб., не встиг, оскільки його було затримано працівниками
міліції.

     За протестом заступника Голови Верховного Суду України  вирок
змінено з таких підстав.

     Висновки суду  про  винність  П.  у  вчиненні   злочинів   за
встановлених  судом  і  викладених  у вироку обставин підтверджені
дослідженими у справі доказами.  Кваліфікація дій П.  за ч.  1 ст.
165 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
         є вірною.

     Що ж стосується кваліфікації дій засудженого за ч.  3 ст. 168
КК ( 2002-05  ) (2002-05)
        ,  то  вона  є  неточною  і потребує зміни з таких
підстав.  Якщо при умислі посадової особи на  одержання  хабара  в
особливо   великому   розмірі   нею  було  одержано  лише  частину
обумовленого хабара з причин,  що не залежали від її волі,  її дії
слід  кваліфікувати  як  замах  на  одержання  хабара  в  особливо
великому розмірі.

     Як встановив суд, П. мав намір одержати від С. хабара грошима
в сумі 17 млн.  крб., але з причин, які не залежали від його волі,
одержав від нього тільки 7 млн.  крб. та горілку вартістю 480 тис.
крб.,  що разом становить 124,67 мінімальних  розмірів  заробітної
плати.

     За таких обставин судова колегія перекваліфікувала дії П.  на
ст. 17,  ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        , оскільки він вчинив замах на
одержання  хабара  в  особливо  великому  розмірі  (таким  на  час
вчинення   злочину  вважався  хабар,  що  в  150  разів  і  більше
перевищував встановлений законодавством України мінімальний розмір
заробітної плати).

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.