СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 22.08.96

                             (Витяг)

     Вироком Петропавлівського  районного  суду  Дніпропетровської
області від 7 липня 1995 р.  К. засуджено за ч. 3 ст. 101 КК та ч.
4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        .

     Ухвалою судової    колегії     в     кримінальних     справах
Дніпропетровського  обласного  суду  від  29 серпня 1995 р.  вирок
залишено без зміни.

     К. засуджено за те,  що він, перебуваючи в нетверезому стані,
затягнув Л.  за стіг соломи з  метою  вступити  з  нею  в  статеві
зносини  із  застосуванням насильства і,  долаючи опір потерпілої,
вдарив її дошкою по голові,  спричинивши тяжкі тілесні ушкодження,
а після того,  як Л. знепритомніла, двічі згвалтував її. Через три
дні потерпіла померла.

     За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові
рішення скасовано з таких підстав.

     К. було  пред'явлено  обвинувачення у згвалтуванні потерпілої
Л., що спричинило особливо тяжкі наслідки. Відповідальність за цей
злочин передбачена  ч.  4  ст.  117  КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        .  Таким чином,
кримінальну справу за обвинуваченням  К.  згідно  зі  ст.  34  КПК
( 1001-05 ) (1001-05)
         повинен був розглядати обласний суд. Проте, як видно з
матеріалів справи,  її розглянув  Петропавлівський  районний  суд,
який  тим  самим  порушив вимоги кримінально-процесуального закону
про підсудність.

     За змістом  ст.  370  КПК  ( 1003-05  ) (1003-05)
        ,  коли  районний суд
розглянув справу,  підсудну обласному суду,  склад суду визнається
незаконним.  Тому судові рішення щодо К.  підлягають скасуванню, а
справа - направленню  на  новий  розгляд  зі  стадії  попереднього
слідства,  оскільки  обвинувальний  висновок  у справі,  підсудній
обласному суду,  повинен бути затверджений прокурором відповідного
рівня.

     Крім того, за змістом п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду
України від  27  березня 1992 р.  N 4 ( v0004700-92 ) (v0004700-92)
         (зі змінами,
внесеними постановою  Пленуму  від  4   червня   1993   р.   N   3
( v0003700-93 ) (v0003700-93)
         "Про судову практику у справах про згвалтування та
інші статеві злочини", заподіяння при згвалтуванні тяжких тілесних
ушкоджень, від яких настала смерть потерпілої,  слід розглядати як
особливо тяжкі наслідки,  передбачені ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        ,
тому  додаткова  кваліфікація  за  ч.  3 ст.  101 цього Кодексу не
потрібна.

     Дії особи,  яка в процесі згвалтування  чи  замаху  на  даний
злочин  або  після цього вчинила умисне вбивство потерпілої,  слід
кваліфікувати за п. "ж" ст. 93 і відповідно за ч. 4 ст. 117 чи ст.
17, ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         як такі, що потягли особливо тяжкі
наслідки.

     Згідно з  висновком  судово-медичної  експертизи  трупа   Л.,
смерть    потерпілої    настала   внаслідок   масивної   відкритої
черепно-мозкової травми з  масивними  крововиливами  під  оболонку
мозку,  забиття  і  здавлювання  головного мозку,  перелому кісток
склепіння й основи черепа.  Із цього висновку також вбачається, що
при  огляді  потерпілої  в  реанімаційному  відділенні центральної
районної лікарні в неї було виявлено загальне  переохолодження  та
обмороження кінцівок.

     Кваліфікуючи дії К.  за ч.  3 ст.  101 та ч.  4  ст.  117  КК
( 2001-05  ) (2001-05)
        ,  органи  попереднього  слідства  й  суд не врахували
обставин,  за яких настала смерть потерпілої,  а  також  наведених
вище  роз'яснень  Пленуму  Верховного  Суду  України.  При  новому
розслідуванні  й  судовому  розгляді  слід  врахувати  вказане  та
відповідно кваліфікувати дії К.

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.