Вироком Ужгородського міського суду Закарпатської області від 18 вересня 1995 р. Б. засуджено за ч. 2 ст. 17, ст. 70 КК (2001-05) . Речові докази - 43 блоки цигарок - конфісковано в дохід держави, а автомашину, яка була знаряддям вчинення злочину, повернуто засудженому.

Згідно з вироком Б. засуджено за те, що 25 травня 1995 р. він намагався перемістити через митний кордон з України до Словаччини 43 блоки цигарок на суму 28 млн. 380 тис. крб., які приховав від митного контролю в належному йому автомобілі ВАЗ-2106, але злочин до кінця не довів з не залежних від нього причин, оскільки цигарки були виявлені й вилучені працівниками митниці.

Касаційне подання Ужгородського транспортного прокурора про скасування вироку в частині повернення автомобіля засудженому ухвалою судової колегії в кримінальних справах Закарпатського обласного суду від 11 жовтня 1995 р. було відхилено і вирок щодо Б. залишено без змін. 22 лютого 1996 р. президія цього ж суду відхилила протест Західноукраїнського транспортного прокурора на судові рішення у справі й залишила останні без змін. На її думку, суд обгрунтовано взяв до уваги те, що Б. намагався перемістити через кордон незначну кількість цигарок, що він є інвалідом III групи і вчинив злочин у зв'язку з тяжким матеріальним становищем.

Розглянувши й задовольнивши протест заступника Генерального прокурора України, в якому порушувалось питання про скасування судових рішень в частині вирішення долі речових доказів, судова колегія Верховного Суду України вказала на такі обставини.

Як видно з матеріалів справи, Б. намагався перемістити через митний кордон України 43 блоки сигарет іноземного виробництва, приховані від митного контролю в легковому автомобілі ВАЗ-2106, який належав йому на праві особистої власності. Цей автомобіль як знаряддя вчинення злочину обгрунтовано визнано речовим доказом у справі згідно зі ст. 78 КПК (1001-05) .

Рішення суду першої інстанції про повернення засудженому Б. автомобіля, з яким погодились касаційна та наглядна інстанції, є помилковим.

Належний Б. на праві особистої власності автомобіль підлягав конфіскації не як особисте майно відповідно до ст. 35 КК (2001-05) , а як знаряддя злочину відповідно до вимог п. 1 ст. 81 та п. 11 ст. 324 КПК (1001-05, 1003-05) , які є обов'язковими для виконання щодо предметів, визнаних речовими доказами.

Тому судові рішення, постановлені Ужгородським міським судом і касаційною та наглядною інстанціями Закарпатського обласного суду, є незаконними в частині вирішення питання про речовий доказ - автомобіль. Судова колегія Верховного Суду України скасувала їх у цій частині й направила справу до суду першої інстанції для розгляду в порядку, передбаченому статтями 409 - 411 КПК (1003-05) .