СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 30.04.96

                             (Витяг)

     Вироком Шепетівського  міського суду Хмельницької області від
25 квітня 1991 р.  А. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         до десяти
років  позбавлення  волі  у  виправно-трудовій  колонії загального
режиму  за  те,  що  вона  під  час  сварки  умисно  вбила   свого
співмешканця Г.,  ударивши останнього в груди ножем, який вихопила
в нього з рук.

     Ухвалою судової колегії в кримінальних справах  Хмельницького
обласного суду від 4 червня 1991 р.  вирок змінено - призначене А.
покарання пом'якшено до семи років позбавлення волі.

     Задовольнивши протест   заступника   Голови  Верховного  Суду
України,  в якому порушувалось питання про перекваліфікацію дій А.
зі ст.  94 КК на ст. 97 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         та пом'якшення призначеного
їй покарання, судова колегія зазначила таке.

     Як пояснила А.,  протягом останніх місяців перед убивством її
стосунки з Г.  були неприязними  з  його  вини.  В  день  вчинення
злочину  він зустрів її лайкою,  почав вимагати гроші на придбання
спиртного  та  примушував  продовжити  застілля.  З  цієї  причини
виникла  сварка,  під  час  якої  Г.  побив А.  Коли ж вона хотіла
залишити приміщення,  він  накинувся  на  неї  з  ножем  у  руках.
Усвідомлюючи  небезпеку,  вона  вихопила  у  Г.  ніж і вдарила ним
останнього в груди.

     Показання А. про те, що вона вдарила Г. після його нападу, не
спростовано, навпаки, вони відповідають наявним у справі доказам.

     Факт побиття  засудженої потерпілим підтверджується висновком
судово-медичної експертизи про те,  що численні тілесні ушкодження
в А.  могли виникнути від ударів руками й ногами.  Свідки Л. та Є.
показали, що Г. часто бив А., знущався з неї. За свідченням Ю., зі
слів А.  йому стало відомо,  що Г. зчинив бійку, під час якої вона
вбила його.

     Наведені докази підтверджують пояснення засудженої про те, що
в день вчинення нею злочину Г., як і раніше, побив її та намагався
застосувати щодо неї ніж.  Показання А. про те, що вона вдарила Г.
ножем з метою захисту  від  його  нападу,  підтверджено  й  іншими
доказами.  Проте суд визнав ці показання недостовірними, оскільки,
на його думку, дії Г. не були суспільно небезпечними.

     Разом з  тим обстановка,  в якій Г.  напав на А.  й побив її,
його агресивність,  розвиток подій в умовах,  коли вона  не  могла
розраховувати  на  сторонню  допомогу,  усвідомлення  нею реальної
загрози застосування  ножа  давали  їй  підстави  вважати  дії  Г.
загрозливими для її життя і здоров'я.

     Зазначивши у вироку,  що потерпілий неправомірно повівся щодо
А., суд не дав правової оцінки цим діям. Касаційна інстанція також
допустила  непослідовність,  оскільки,  пом'якшивши  у  зв'язку  з
протиправною  поведінкою потерпілого призначене А.  покарання,  не
відреагувала на помилку суду щодо кваліфікації її дій.

     У ситуації, що склалася, А. діяла в стані необхідної оборони.
Проте після того,  як вона відібрала ніж у нападаючого,  у неї  не
було  потреби  завдавати  йому  удару  в  життєво  важливий орган,
оскільки в цей момент у нього в руках не було предметів, якими він
міг погрожувати їй.

     За таких обставин дії А. необхідно кваліфікувати за ст. 97 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
         як вбивство,  вчинене при перевищенні  меж  необхідної
оборони, і призначити засудженій три роки позбавлення волі.

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.