СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 26.03.96
(Витяг)
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 5 травня 1995 р. К. визнано винною в заволодінні шляхом шахрайства грішми К-вої у сумі 40 млн. крб. і засуджено за ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ) (2001-05) до трьох років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 46-1 КК виконання вироку відстрочено на два роки. На підставі ст. 3 Указу Президента України від 19 квітня 1995 р. "Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні" ( 321/95 ) (321/95) К. від основного покарання звільнено.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Луганського обласного суду від 30 червня 1995 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком К. в березні 1995 р. уклала усну угоду з подружжям К-вих про обмін власної двокімнатної квартири на належну подружжю однокімнатну квартиру з доплатою їй останніми 40 млн. крб. Цю угоду було укладено К. без наміру виконання, з метою заволодіння грішми К-вих.
Використовуючи обман і зловживаючи довір'ям потерпілих, К. отримала від них 40 млн. крб., після чого відмовилася від обміну. Зазначеними діями вона завдала К-вим значної матеріальної шкоди.
Задовольняючи протест заступника Голови Верховного Суду України, судова колегія цього суду скасувала судові рішення і закрила справу, пославшись на таке.
На момент розгляду справи у судовому засіданні, тобто на 4 травня 1995 р., діяв Указ Президента України від 19 квітня 1995 р. "Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні" ( 321/95 ) (321/95) . К. за віком підлягала звільненню від покарання відповідно до п. "ж" ст. 3 цього Указу. Статтею 8 названого Указу передбачено, що не розглянуті судами справи щодо таких осіб підлягають закриттю. Відповідно до п. 4 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05) кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає закриттю, якщо акт амністії усуває застосування покарання за вчинене діяння.
Всупереч цим вимогам закону суд, не з'ясовуючи думку К. щодо закриття справи, розглянув останню і постановив обвинувальний вирок зі звільненням засудженої від основного покарання. При цьому він допустив ще одну помилку, оскільки Указ ( 321/95 ) (321/95) поширюється і на додаткові міри покарання.
При перевірці справи Верховним Судом України в порядку нагляду К. надіслала письмове пояснення, в якому стверджувала, що не заперечує проти закриття справи внаслідок акту амністії і що вона висловлювала таку думку в судовому засіданні.
Наведене свідчить, що підстави для закриття даної справи виникли ще до її розгляду в судовому засіданні, але суд всупереч вимогам закону розглянув справу і постановив обвинувальний вирок зі звільненням засудженої від основного покарання.
При розгляді справи в касаційному порядку судова колегія обласного суду не звернула уваги на зазначені порушення закону.
У зв'язку з викладеним вирок суду й ухвала касаційної інстанції підлягають скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 4 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05) .
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.