СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 07.03.96
(Витяг)
Вироком Радянського районного суду м. Києва від 13 червня
1995 р. Н. засуджено за ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 140 КК і ч. 2 ст.
142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського
міського суду від 18 серпня 1995 р. вирок залишено без зміни.
Постановою президії Київського міського суду від 31 жовтня
1995 р. вирок та ухвалу змінено, з них виключено кваліфікацію дій
Н. за ч. 2 ст. 140 КК, а за ч. 2 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
та за
сукупністю злочинів пом'якшено основне покарання.
З урахуванням внесених до судових рішень змін Н. засуджено за
вчинення двох крадіжок колективного майна та розбою.
Зокрема, 24 серпня 1994 р. він викрав на ринку з лотка
торговельної фірми дитячий костюм і того ж дня з іншого лотка
продукти харчування.
23 листопада 1994 р. Н. за попереднім зговором з
невстановленою особою вчинив біля пункту обміну іноземної валюти
розбійний напад на Г. При цьому він ударив останнього лезом у шию,
заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом
здоров'я, і таким чином дав можливість утекти невстановленій
особі, яка під приводом обміну заволоділа 40 доларами США, що
належали потерпілому.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові
рішення змінено. Судова колегія мотивувала своє рішення так.
Вина Н. у заволодінні колективним та індивідуальним майном за
зазначених у вироку обставин доведена. Його дії за ч. 2 ст. 81 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
кваліфіковано правильно.
Що стосується обвинувачення Н. у заволодінні 40 доларами США,
то висновок суду про вчинення засудженим розбійного нападу не
відповідає фактичним обставинам справи, встановленим під час
судового розгляду.
З пояснень потерпілого, свідків, засудженого вбачається, що в
той момент, коли Г. підійшов до пункту обміну іноземної валюти,
невстановлена особа (поруч з якою знаходився Н.) запропонувала
йому обміняти долари за вищим курсом, на що він погодився. Одразу
ж після того, як Г. передав долари, Н. почав відтісняти його, а
потім утримувати за одяг, тим часом як невстановлена особа втікала
з доларами. Вирвавшись, Г. наздогнав утікача, однак Н. перешкодив
затриманню останнього. Так повторювалось чотири рази.
Наведене свідчить про те, що хоча потерпілий Г. передав
валюту добровільно, Н. фактично за попереднім зговором з
невстановленою особою відкрито заволодів 40 доларами і при цьому
застосував насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я
потерпілого. У цій частині суд правильно виклав у вироку обставини
справи.
У подальшому ж він зазначив, що коли Г. наздогнав і намагався
затримати невстановлену особу вчетверте, Н., який у той час підбіг
до них, ударив потерпілого лезом у шию і тим самим дав спільникові
можливість утекти з доларами, якими вони заволоділи. Виходячи з
цього суд і кваліфікував дії Н. як розбійний напад. Проте цей
висновок суперечить матеріалам справи.
Як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні Г.
пояснив, що після того, як Н. учетверте перешкодив йому затримати
невстановлену особу і та втекла, він вирішив затримати самого Н. і
з цією метою почав утримувати його за одяг, під час чого останній
і застосував лезо. Це підтвердив і свідок А., який знаходився
разом з Г. і брав участь у затриманні Н. Засуджений Н. також
пояснив, що застосував лезо з метою звільнитися від Г., який почав
його затримувати.
Таким чином, фактично Н. заподіяв потерпілому Г. легке
тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я,
не з метою утримати викрадене, а щоб уникнути затримання.
За таких обставин судова колегія визнала, що в цій частині
дії Н. необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
як
заподіяння легкого тілесного ушкодження громадянину, який був
потерпілим і одночасно брав участь у перепиненні злочину.
Що ж стосується початку злочинних дій, то, як було зазначено,
Н. за попереднім зговором з невстановленою особою та із
застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, заволодів 40 доларами, які належали Г., і в
цій частині дії засудженого підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст.
142 на ч. 2 ст. 141 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.