СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 22.02.96
(Витяг)
Вироком Першотравневого районного суду Донецької області від
10 травня 1995 р. Г. виправдано за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
за
відсутністю в його діях складу злочину.
Касаційне подання та протест заступника прокурора Донецької
області, в яких порушувалось питання про скасування цього вироку,
відповідно судовою колегією та президією Донецького обласного суду
залишено без задоволення.
Г. було пред'явлено обвинувачення в тому, що він після
розвантаження бетону на будівельному майданчику пансіонату на
порушення вимог п. 9.1 Правил дорожнього руху ( 1094-93-п ) (1094-93-п)
не
переконався у безпеці своїх дій, почав рухатись автомашиною КамАЗ
і наїхав на Є., внаслідок чого той був смертельно травмований.
Постановляючи виправдувальний вирок, суд визнав, що в діях Г.
немає складу злочину, передбаченого ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
. При
цьому він виходив з того, що з урахуванням обставин, за яких
травмовано Є., останній не був учасником дорожнього руху, а
фактично сам грубо порушив правила безпеки на виробництві, коли
самовільно проник під автомашину, і саме ці його дії, а не дії
водія перебувають у причинному зв'язку з наслідками, що настали.
За протестом заступника Генерального прокурора України судова
колегія Верховного Суду України скасувала судові рішення у справі,
пославшись на таке.
Відповідно до ст. 327 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
виправдувальний вирок
постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину,
коли в діянні особи немає складу останнього, а також коли не
доведено участі підсудного в його вчиненні.
У даному випадку подія мала місце - потерпілий загинув під
автомашиною, якою керував Г. Отже, суд повинен був не тільки
дослідити обставини справи і дати їм правову оцінку виходячи з
того, в порушенні якого закону підсудному пред'явлено
обвинувачення, а й перевірити, чи немає в його діях іншого складу
злочину. Проте, як вбачається з вироку, суд лише визнав, що в діях
водія Г. не встановлено порушень Правил дорожнього руху
( 1094-93-п ) (1094-93-п)
, і виправдав його за ч. 2 ст. 215 КК ( 2002-05).
Крім цього, судом допущено й інші прогалини в дослідженні
обставин справи.
Дійшовши висновку, що Є. не був учасником дорожнього руху, що
він грубо порушив правила безпеки на виробництві, внаслідок чого й
був смертельно травмований, суд тим самим фактично визнав, що в
даному випадку мав місце казус, і тому постановив виправдувальний
вирок.
Проте казус може мати місце лише за умови, коли особа (в
даній справі - водій Г.) не передбачала й не могла передбачати
наслідки своїх дій чи бездіяльності. З матеріалів же справи
вбачається: Г. як на попередньому слідстві, так і під час судового
розгляду справи визнав, що не виконав вимог п. 9.1 Правил
дорожнього руху ( 1094-93-п ) (1094-93-п)
, зокрема, перед початком руху не
обійшов автомашину справа і, таким чином, не переконався повною
мірою в безпеці руху. У справі двічі було проведено автотехнічну
експертизу, й в обох випадках експерт дійшов висновку, що Г. перед
початком руху автомашиною повинен був переконатися в безпеці своїх
дій, тобто діяти відповідно до вимог п. 9.1 Правил дорожнього
руху.
Саме ці обставини (докази) мав ретельно дослідити суд,
зокрема з'ясувати у Г., в чому саме він визнає свою вину, як він
повинен був діяти в даному конкретному випадку, яких дій не
виконав тощо. Проте Г. з цих питань докладно допитаний не був.
Потребувало з'ясування й питання про те, чи міг би Г. виявити Є.
під автомашиною, якби обійшов її з усіх боків.
З цього приводу суд послався у вироку на показання свідка П.,
який у момент наїзду на потерпілого проходив з правого боку
автомашини, - він пояснив, що Є. під нею не бачив. Однак у даному
випадку П. не є тією особою, яка повинна була забезпечити безпеку
руху. Цей обов'язок був покладений на водія Г. Більше того, П.
пояснив, що в той момент, коли він проходив повз автомашину,
кранівник жестами попросив його відчепити стропи крана від жолоба,
в який завантажувався цемент. За таких обставин свідок П. міг і не
звернути уваги на Є.
Для з'ясування зазначених обставин суду необхідно було
залучити до судового розгляду справи експерта-автотехніка, а при
необхідності й інших фахівців і належним чином перевірити висновки
автотехнічних експертиз. Цього суд також не зробив. Як видно з
протоколу судового засідання, він лише оголосив висновки цих
експертиз, на що Г. відповів, що він погоджується з ними.
Таким чином, у справі допущено істотну неповноту судового
розгляду, оскільки не було досліджено обставини, з'ясування яких
може значною мірою вплинути на вирішення питання про винність чи
невинність Г.
Усі ці питання залишились поза увагою суду і при розгляді
справи в касаційному й наглядному порядку.
За таких обставин виправдувальний вирок та наступні судові
рішення щодо Г. скасовано, а справу направлено на новий судовий
розгляд для з'ясування зазначених питань.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.