Колегія суддів Судової палати

у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні 18 листопада 2010 року в м. Києві заяву захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про допуск до провадження Верховним Судом України справи щодо ОСОБА_8, засудженого вироком Апеляційного суду Запорізької області від 28 грудня 2009 року за п.1 ч.2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі, та перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 липня 2010 року,

вироком Апеляційного суду Запорізької області від 28 грудня 2009 року ОСОБА_8 засуджено за п.1 ч.2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 11 жовтня 2003 року близько 19 год., перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2, діючи умисно на ґрунті особистих неприязних стосунків, маючи умисел на вбивство двох осіб, двома ножами, які попередньо узяв у себе вдома, під час бійки з потерпілими – братами ОСОБА_1 з помсти за образу дружини, завдав їм почергово колото-різані рани в життєво важливі органи, внаслідок чого потерпілі померли.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 липня 2010 року вирок щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.

В заяві до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ захисниками порушено питання про допуск до перегляду Верховним Судом України вказаних судових рішень, та їх скасування із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

При цьому, за змістом заяви, захисники порушують питання про скасування судових рішень, постановлених по даній кримінальній справі у зв’язку з тим, що, на їх думку, під час досудового та судового слідства допущено суттєву неповноту та однобічність, порушені норми КПК України (1001-05) , не встановлено мотивів поведінки засудженого, що призвело до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, визначення форми вини, мотиву, які не відповідають фактичним обставинам справи. В результаті неправильної оцінки доказів судові інстанції прийняли помилкове рішення про винуватість особи у вчиненні умисного злочину. На думку захисників, у разі усунення вказаних порушень, суд мав дійти висновку про те, що ОСОБА_8 діяв у стані сильного душевного хвилювання в межах необхідної оборони без перевищення її меж, що виключає наявність у його діях складу злочину. Ухвалюючи рішення про затвердження вироку суду, Верховний Суд України допустив протиріччя зі своїм рішенням від 23 листопада 2004 року по справі щодо ОСОБА_9.

Як убачається з доданих до заяви копій судових рішень, вироком Артемівського районного суду від 06 квітня 2004 року ОСОБА_9 було засуджено за ст. 116 КК України на 3 роки позбавлення волі. Як визнав суд, 29 травня 2003 року у літній кухні та у дворі АДРЕСА_1 ОСОБА_9 з ревнощів і помсти, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства та тяжкої образи щодо нього і близької йому людини, умисно завдав потерпілому 11 ударів ножем у життєво важливі органи від чого настала смерть останнього. Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок щодо ОСОБА_9 скасовано, а справу закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Колегія суддів Верховного Суду України погодилася з висновком про відсутність у діях ОСОБА_9 складу злочину, з вищезазначених мотивів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши заяву та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення заяви немає.

Як вбачається зі змісту ухвали Верховного Суду України від 22 липня 2010 року питання про скасування вироку та закриття справи щодо ОСОБА_8 через відсутність у його діях складу злочину з огляду на те, що він завдав тілесних ушкоджень потерпілим у стані сильного душевного хвилювання, захищаючи себе та дружину, посилання захисників на неповноту, необ’єктивність та однобічність дослідження доказів, що призвело до неправильного встановлення дійсних обставин конфлікту, а також посилання на порушення норм КПК України (1001-05) при розгляді справи були предметом перевірки касаційним судом і не знайшли підтвердження у зв’язку з чим касаційні скарги захисників та засудженого залишені без задоволення, а вирок Апеляційного суду щодо ОСОБА_8 – без зміни.

Відповідно до вимог глави 32 -1 КПК України (1001-05) Верховний Суд України наділений повноваженнями перегляду справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї норми винятково матеріального права щодо подібних суспільно небезпечних діянь, правильність встановлення яких судовими рішеннями ніким не оспорюється.

Згідно з вимогами ст. 400-12 КПК України перевірка правильності встановлення судом суспільно небезпечних діянь, скоєних засудженою особою, також не є підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України у порядку, передбаченому гл.32-1 КПК України (1001-05) .

Окрім того, в цьому порядку Верховним Судом України не можуть бути переглянуті рішення місцевих і апеляційних судів, а також судові рішення суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування однієї і тієї норми процесуального права.

З огляду на вищевикладене, а також виходячи зі змісту рішень, постановлених по вказаним у заяві справам, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ приходить до висновку про те, що суспільно небезпечні діяння, у вчиненні яких визнано винним ОСОБА_8 та ОСОБА_9, не можна визнати подібними та такими, щодо яких можливе застосування однієї і тієї ж норми матеріального права у зв"язку з чим підстав для допуску справи до провадження Верховним Судом України не встановлено.

Керуючись ст. 400-18 КПК України, колегія суддів

відмовити захисникам ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у допуску справи щодо ОСОБА_8 до провадження Верховним Судом України для перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 липня 2010 року.

С у д д і:

Орлова С.О.

Єленіна Ж.М.

Пойда М.Ф.

Чуйко О.Г.