Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідач),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в місті Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області (далі - УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, позов задоволено.

Визнано неправомірними дії УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області щодо відмови ОСОБА_3 в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 та зобов'язано призначити позивачці пенсію на пільгових умовах з дня подачі заяви про призначення пенсії.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновків про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 30 березня 1981 року по 11 червня 1981 року позивач працювала на Орловському заводі ім. 60-річчя Жовтня, з 27 жовтня 1981 року по 24 травня 1983 року на Ливенському заводі пластмас ученицею монтажника вакуумника, а з 20.07.1983 року по 15.05.1992 року на Павлоградському механічному заводі лаборантом по обслуговуванню випробувань, на посадах що відносться до списку професій Списку N 2, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року N 1173 (v1173400-56) "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах".

З квітня 1993 року по теперішній час позивач є фізичною особою-підприємцем, що сплачувала єдиний податок відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03 липня 1998 року N 727/98 (727/98) .

Згідно листів відповідача від 21ічня 2013 року № 753/05/08 та від 10 вересня 2012 року № л/308 позивачці нараховано трудовий стаж згідно даних трудової книжки та відповіді Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції, персоніфікованого обліку - 15 років 8 місяців 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що у зв'язку з тим, що позивачка обрала спрощену систему оподаткування, у неї відсутня податкова заборгованість, а тому позивачкою сплачувалися і внескі до Пенсійного фонду України у розмірі, визначеному Законом, що є підставою вважати, що її загальний трудовий стаж є більшим ніж 20 років.

Відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, які зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженими Кабінетом Міністрів України і за результатами атестацій робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За змістом частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

Механізм обов'язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних прав.

За змістом ст. 18 Закону № 1058-IV, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , яким, як і Законом № 1058-IV (1058-15) , не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення ж ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03 липня 1998 року N 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, вказаному закону суперечить, а отже, застосуванню не підлягає.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 грудня 2013 року у справі № 21-427а13 і повинна враховуватись судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 244-2 КАС України.

Законодавством передбачений обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини другої статті 17 Закону № 1058-IV) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статей 1, 11, 24 Закону № 1058-IV страховим стажем може бути визнано період роботи за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, а обов'язок сплати таких внесків покладено на страхувальника.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що для повного та всебічного з'ясування обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій мали б встановити, чи сплачувалися у встановленому законом порядку ФОП ОСОБА_3 страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування протягом усього періоду, коли позивачка зареєструвалася фізичною особою-підприємцем.

Оскільки обов'язок безпосереднього зарахування страхових внесків, утриманих із застрахованої особи, покладено на страхувальника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.