Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Стародуб О.П.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності щодо неналежного примусового виконання судових рішень,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України вчинити дії в межах, на підставі та в порядку, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) ; стягнути заборгованість згідно з рішенням Європейського суду з прав людини і рішень національних судів в сумі 11 407, 73 гривень; стягнути 32 433 гривень моральної шкоди, стягнути 3 % річних виходячи із суми, яка не стягнута за рішенням Європейського суду з прав людини і рішеннями національних судів України з Державного бюджету України, як відшкодування моральної шкоди в сумі 285,19 гривень (10 місяців від суми 11 407,73 гривень) станом на 22 січня 2014 року.

Свій позов обґрунтовує тим, що відповідачем в порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) з 17 січня 2013 року, тобто, протягом тривалого часу, не виконано рішення Європейського суду з прав людини у справі "Алпатов та 107 інших заяв проти України", яким, зокрема, зобов'язано Україну виконати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року та Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року про стягнення на його користь 11 407,73 гривень.

Під час розгляду справи суд замінив неналежних відповідачів головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжова М.В. та Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на належного - Державну виконавчу службу України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо неналежного примусового виконання виконавчих листів за № 2-56, виданих 16 травня 2006 року та 26 березня 2008 року Городенківським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ліквідаційної комісії Городенківського фонду економічного розвитку і підтримки підприємництва "Бізнес-Центр" на користь ОСОБА_4 заборгованості по заробітній платі в сумі 2 562 гривень, боргу в сумі 4 854,60 гривень, заборгованості по відрядженнях в сумі 1 419 гривень; по підзвітних сумах в розмірі 3 539 гривень; компенсації за невикористану відпустку за 2004 рік в сумі 247,32 гривень; компенсації відпустки за 2005 рік в сумі 154, 57 гривень; компенсації індексу індексації в сумі 145, 97 гривень та заробітної плати за липень 2005 року в сумі 192, 20 гривень. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 6 000 гривень моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що 17 січня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 36034201 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2012 року № 7321/06 у справі "Алпатов та інші проти України" (одним із заявників є ОСОБА_4.), згідно з яким:

(а) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, що залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку № 1, та 1500 євро, кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку № 2, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховується простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ОСОБА_4 зазначеному в Додатку № 1, присуджено до виплати 3000 євро, а рішенням національного суду, яке має виконати держава-відповідач, є рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2006 року, зі змінами, внесеними рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2008 року, у справі про стягнення з ліквідаційної комісії Городенківського фонду економічного розвитку і підтримки підприємництва "Бізнес-Центр" на користь ОСОБА_4 заборгованості по заробітній платі в сумі 2 562 гривень, боргу в сумі 4 854,60 гривень, заборгованості по відрядженнях в сумі 1 419 гривень, по підзвітних сумах в сумі 3 539 гривень, компенсації за невикористану відпустку за 2004 рік в сумі 247,32 гривень, компенсації відпустки за 2005 рік в сумі 154, 57 гривень, компенсації індексу індексації в сумі 145,97 гривень та заробітної плати за липень 2005 року в сумі 192,20 гривень, згідно з виконавчими документами № 2-56 від 16 травня 2006 року та від 26 березня 2008 року.

1 лютого 2013 року платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 71 позивачу виплачено кошти в сумі 32 491,55 гривень (еквівалент 3000 євро).

Між тим, рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2012 року № 7321/06 у справі "Алпатов та інші проти України" в частині зобов'язання України виконати рішення національних судів залишається невиконаним.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконуючи рішення Європейського суду з прав людини в частині зобов'язання України виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_4, що залишилися невиконаними, обмежився лише направленням 26 лютого 2013 року вимоги № 225/11 до Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України, а вжиті ним дії були не ефективними, не достатніми та не повними для забезпечення відновлення порушеного права позивача. Оскільки рішення судів про стягнення на користь позивача 11 407, 73 гривень не виконані, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на його користь 6 000 гривень моральної шкоди.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та, відмовляючи в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною відсутні, а тому вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки виконання рішення Європейського суду в частині здійснення заходів індивідуального характеру (виплати 11 407,73 грн. на виконання рішень національних судів) залежить від видатків Державного бюджету на відповідний рік, однак, заплановані суми коштів на січень-травень 2013 не покривають зазначених витрат.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV (3477-15) ) встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону № 3477-IV виконання рішення Європейського суду з прав людини здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідно частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, у тому числі здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною, суд першої інстанції не з'ясував та не встановив в чому саме виявилась бездіяльність відповідача, зокрема, які саме дії встановлені Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) відповідач зобов'язаний був вчинити, однак не вчинив.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, зазначеним обставинам правової оцінки також не дав, а лише встановив факт направлення відповідачем вимоги від 26 лютого 2013 року № 225/1 та надання на неї листом від 17 травня 2013 року № 7829-0-33-13/7 відповіді, що заплановані суми коштів на січень-травень 2013 року не покривають витрати, пов'язані з виконанням рішень суду, виключно з рішення національних судів.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність коштів не є підставою для не вчинення відповідачем виконавчих дій, у тому числі заходів, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки суди в повному обсязі не дослідили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Зазначене, відповідно до вимог частини другої статті 227 КАС України, є підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно належним чином з'ясувати всі обставини справи, дослідити наявні докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне і обґрунтоване рішення. При цьому, слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 222, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.