Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Шевчук П.О.,

за участю позивача ОСОБА_4, представників позивача ОСОБА_5, відповідача Сваток І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року

у справі № 826/16384/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, скасування рішення,

У жовтні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ, відповідач 1), Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0006441703, яким підприємцю визначено податкове зобов'язання за платежем "земельний податок" на суму 8213,15 грн., та скасування рішення про результати розгляду скарги ФОП ОСОБА_4 від 25 вересня 2013 року № 1475/я/26-15-10-08 на податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0006441703.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року, позов ФОП ОСОБА_4 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 30 травня 2013 року № 0006441703; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_4 з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку від 19 січня 2012 року серії НОМЕР_1 (а.с. 14). Основним видом господарської діяльності позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення № 57 (з приміщення № 1 по приміщення № 10 вітрини) ІІ поверху (в літ А) загальною площею 180 м2, що складає 7/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1.

30 травня 2013 року ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення за № 0006441703 (форми "Ф"), яким позивачу відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок" за 2013 рік в розмірі 8213,15 грн. з граничним строком сплати протягом 60 днів.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення ДПІ від 30 травня 2013 року № 0006441703 залишено без змін.

Підставою для нарахування податку на землю з фізичних осіб згідно з податковим повідомленням - рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали обставини щодо наявності у ФОП ОСОБА_4 на праві приватної власності нежилого приміщення, що складає частину будівлі, та згідно з даними земельного державного кадастру використання позивачем земельної ділянки площею 199,41 м2 по АДРЕСА_1 під цим нежилим приміщенням, нормативна грошова оцінка якої згідно з витягом з технічної документації від 03 липня 2012 року № Ю-36321/2012 становить 821315,12 грн., та яка є об'єктом оподаткування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0006441703, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до податкового законодавства, позивач як платник єдиного податку не зобов'язаний сплачувати земельний податок, оскільки земельна ділянка використовуються ним для провадження власної господарської діяльності.

Однак, такі висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.72 та пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп. 269.1.1 та пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК).

Згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, передбачено положення ст. 377 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК (2755-17) та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У п. 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою звільнення від сплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Таким чином, у контексті вказаних правових норм ПК України (2755-17) платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що автоматично разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № 826/14703/13-а (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 54688775).

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач як фізична особа з 2005 року є власником нежилого приміщення площею 180 м2, що знаходиться в багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 14 липня 2005 року (а.с. 15). Згідно відомостей зазначених у свідоцтві платника єдиного податку та витягу з ЄДР видом господарської діяльності позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна (а.с. 14, 30). Починаючи з 2012 року, ФОП ОСОБА_4 на підставі договору оренди надала належне їй на праві власності нежиле приміщення та обладнання ФОП ОСОБА_7 Водночас обставини щодо вірного обчислення суми грошового зобов'язання та обґрунтованості застосування відповідних показників, коефіцієнтів і ставок при нарахуванні позивачу суми грошового зобов'язання з податку на землю суди не досліджували.

Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0006441703.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвалені у справі судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити судове рішення відповідно до вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо скасування рішення податкової служби рішення про результати розгляду скарги ФОП ОСОБА_4 від 25 вересня 2013 року № 1475/я/26-15-10-08 на податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0006441703, то в цій частині судові рішення попередніх інстанцій не оскаржені сторонами, відповідають закону і залишається без змін з мотивів, наведених у цих судових рішеннях.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі № 826/16384/13-а в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 30 травня 2013 року № 0006441703 скасувати та в цій частині справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі № 826/16384/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.