Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді: Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року

у справі № 804/3491/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітас"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітас" (далі - ТОВ "Мелітас", товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 лютого 2013 року № 0002141501, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 2 702 840,00 грн. та згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 254 982,75 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у задоволенні позову ТОВ "Мелітас" відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов ТОВ "Мелітас" задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 25 лютого 2013 року № 0002141501.

В касаційній скарзі ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій, з привод правомірності яких виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Мелітас" щодо підтвердження обсягів операцій з цінними паперами та правомірності формування витрат і доходів, від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами за 2011 рік та дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні операцій з цінними паперами за період з 21 березня 2007 року по 30 вересня 2012 року від 12 лютого 2013 року № 368/228/34984598. Згідно висновку цього актту ТОВ "Мелітас" порушено пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.25 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 135.4.1 п. 135.4, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2010 року, І - ІІ квартали 2011 року, за ІІ квартал 2012 року на загальну суму 2702840,00 грн. До зазначеного порушення, за висновком ДПІ, призвело те, що кредиторська заборгованість за зобов'язаннями товариства перед іншими юридичними особами у межах договірних взаємовідносин з купівлі - продажу цінних паперів та корпоративних прав, щодо яких минув строк позовної давності, у відповідному періоді не була віднесена ТОВ "Мелітас" до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування валового доходу. Як на підставу таких висновків ДПІ посилається на те, що станом на 30 вересня 2012 року у ТОВ "Мелітас" обліковується кредиторська заборгованість по зобов'язаннях, що виникла у 2007 та 2009 роках на підставі договору купівлі - продажу цінних паперів від 26 червня 2007 року № Б-170 із Компанією Афіна Інвестментс ЛТД, договору купівлі - продажу цінних паперів від 10 грудня 2007 року № Б-534 із Компанією Афіна Інвестментс ЛТД, договору про відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Корсан" від 15 червня 2009 року № 15/05-1 із Компанією Віанова ЛЛС, договору про відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Корсан" від 15 червні 2008 року № 15/05-2 із ТОВ "Озерка", договору про відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Корсан" від 15 червня 2008 року № 15/05-3 із ТОВ "Альпіна". При цьому додаткові угоди, укладені до договорів купівлі - продажу цінних паперів від 26 червня 2007 року № Б-170 та від 10 грудня 2007 року № Б-534, від 22 грудня 2008 року та від 15 грудня 2010 року, від 17 грудня 2009 року, якими було продовжено строки оплати ТОВ "Мелітас" грошових коштів на рахунок Компанії Афіна Інвестментс ЛТД за придбані цінні папери, визнані ДПІ нікчемними, оскільки додаткові угоди на відміну від основних договорів із Компанією Афіна Інвестментс ЛТД були укладені без участі брокера (торгівця цінними паперами).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що п. 9 ст. 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено вичерпний перелік операцій, які можуть здійснюватися без участі торговця цінними паперами (дарування та спадкування цінних паперів; операції, пов'язані з виконанням рішення суду; придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію), серед яких операції з купівлі - продажу цінних паперів відсутні. Встановивши, що внесенні змін у договори купівлі-продажу цінних паперів щодо строків розрахунків згідно з додатковими угодами від 22 грудня 2008 року та від 15 грудня 2010 року було вчинено без участі торговця цінними паперами, суд першої інстанції вказані додаткові угоди визнав нікчемними на підставі статей 215, 216 Цивільного кодексу України, та з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшов висновку, що строк позовної давності за договорами купівлі - продажу цінних паперів розпочав свій перебіг з 01 січня 2009 року, внаслідок чого кредиторська заборгованість товариства по зобов'язаннях у межах вказаних договорів правомірно визначена ДПІ безповоротною, яка включається до складу валового доходу.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що укладення договорів та додаткових угод не суперечило чинному законодавству та жодних законодавчих обмежень щодо їх укладання не існувало.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Поряд із цим, згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 8 ст. 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року № 3480-IV (у редакції, чинній на момент укладання позивачем додаткових угод до договорів купівлі - продажу цінних паперів; далі - Закон № 3480-IV (3480-15) ) не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами: розміщення емітентом власних цінних паперів; викуп емітентом власних цінних паперів; проведення юридичними особами та фізичними особами - підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних; провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами; внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб.

Згідно з ч. 9 ст. 17 Закону № 3480-IV без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися такі операції: дарування та спадкування цінних паперів; операції, пов'язані з виконанням рішення суду; придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.

Відповідно до п. 2 ст. 17 цього Закону брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Мелітас" та Компанією Афіна Інвестментс ЛТД були укладені договори купівлі-продажу цінних паперів від 26 червня 2007 року № Б-170 та від 10 грудня 2007 року № Б-534 (а. с. 50-51, 55-56).

Зазначені договори були укладені за участю ліцензованого ТОВ "ФК Гамбит" (торгівця цінними паперами), яке діяло на підставі ліцензій ДКЦПФР серії АБ № 113023 від 15 жовтня 2004 року та серії АВ № 376553 від 16 жовтня 2007 року, а також на підставі договорів на брокерське обслуговування від 26 червня 2007 року № Б-169, від 10 грудня 2007 року № Б-532.

Додатковими угодами, укладеними між позивачем та Компанією Афіна Інвестментс ЛТД без участі посередника (торгівця цінними паперами), продовжено термін сплати за договорами купівлі-продажу цінних паперів (а.с. 52-53, 57-58). При цьому правовий режим цінних паперів за договорами купівлі-продажу цінних паперів не змінювався, також не змінювався правовий статус сторін зазначених договорів, додаткові угоди не встановлювали, не змінювали та не припиняли цивільних прав та обов'язків сторін за договорами купівлі-продажу цінних паперів.

Тобто, укладенні додаткові угоди щодо зміни терміну сплати за договорами купівлі-продажу цінних паперів не є правочином щодо цінних паперів в розумінні норм Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (3480-15) , а отже, і не потребувало участі (посередництва) торговця цінними паперами.

Отже, обставини, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, відсутні.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань пов'язується з настанням строку погашення таких зобов'язань. І тільки після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість відноситься в податковому періоді до безповоротної кредиторської заборгованості, а у платника податку виникає обов'язок збільшити валовий доход на суму такої допомоги згідно із вимогами пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР

Водночас, згідно з п. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

Встановивши обставини щодо факту переривання перебігу позовної давності шляхом укладення додаткових угод до договорів купівлі-продажу цінних паперів, якими інші умови договорів, крім терміну сплати за ними, не змінювались, а договори купівлі - продажу цінних паперів не були визнані недійсними, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про помилковість висновків ДПІ, викладених в акті перевірки, про наявність у товариства безнадійної кредиторської заборгованості станом на 30 вересня 2012 року, яка згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України повинна бути включена до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність цього висновку.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі № 804/3491/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.