Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Шевчук П.О.,

за участю представника позивача Петровського Є.Л., прокурора Кузнєцової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року

у справі № 2а/0570/13919/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго" (далі - ТОВ "Краматорськтеплоенерго")

до Державної податкової інспекції у місті Краматорську (далі - ДПІ у м. Краматорську)

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур Глобал Україна" (далі -ТОВ Контур Глобал Україна")

за участю Прокуратури Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ТОВ "Краматорськтеплоенерго" звернулося до суду з позовом до ДПІ у м. Краматорську про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 15 червня 2011 року № 0000482302/0/18559 та № 0000492302/0/18558, якими визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у сумі 1949778,75 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) - 8882007,50 грн. відповідно.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року, позов ТОВ "Краматорськтеплоенерго" задоволено: визнані недійсними податкові повідомлення - рішення від 15 червня 2011 року № 0000482302/0/18559 та № 0000492302/0/18558; присуджено на користь ТОВ "Краматорськтеплоенерго" із Державного бюджету України витрати щодо сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Краматорську Донецької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Прокуратура Донецької області підтримала вимоги касаційної скарги шляхом подання заяви про приєднання до касаційної скарги відповідно до ст. 217 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 705606,00 грн. та з податку на прибуток в сумі 1555823,00 грн. за основним платежем, застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України (далі - ПК), в розмірі 176401,50 грн. та 389955,75 грн. відповідно згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 15 червня 2011 року № 0000482302/0/18559 та № 0000492302/0/18558 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті планової виїзної перевірки ТОВ "Краматорськтеплоенерго" від 20 травня 2011 року № 572/23-2-34657789. Згідно з висновками цього акту позивачем у період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 210 року, за який проводилася перевірка, порушено підпункти 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) ; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) ; далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), що призвело до заниження податкових зобов'язань із ПДВ та з податку на прибуток за І - ІУ квартали на вказані вище суми внаслідок збільшення суми податкового кредиту на 705606,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ "Контур Глобал України" (664666,36 грн.) та ТОВ "БФ "Луганськпромстрой", ТОВ "СК Екос - плюс", ТОВ "НСК "Навік - строй", ТОВ "Луганськбудмонтаж" (40939,64 грн.), та суми витрат на 6239292,00 грн., що відповідає витратам з придбання послуг у ТОВ "Контур Глобал України".

Цей висновок ДПІ обґрунтований посиланням на відсутність зв'язку із господарською діяльністю понесених позивачем витрат по операціях із ТОВ "Контур Глобал України" та на отриману під час здійснення заходів податкового контролю інформацію щодо характеру діяльності ТОВ "БФ "Луганськпромстрой", ТОВ "СК Екос-плюс", ТОВ "НСК "Навік-строй", ТОВ "Луганськбудмонтаж", відповідно до якої вказані контрагенти позивача за місцезнаходженням відсутні, не мають матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як-то, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентами (ТОВ "Контур Глобал України", ТОВ "БФ "Луганськпромстрой", ТОВ "СК Екос-плюс", ТОВ "НСК "Навік-строй", ТОВ "Луганськбудмонтаж") були здійснені з метою провадження господарської діяльності та мають реальний характер.

Однак, такі висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з пп. 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) ) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (абзац 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї статті).

Аналогічні положення закріплені у статтях 198, 201 Податкового кодексу України.

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ "Контур Глобал України" послуг не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ посилалась на те, що придбання позивачем у ТОВ "Контур Глобал України" юридичних та бухгалтерських послуг на підставі догорів від 01 грудня 2009 року та від 02 лютого 2010 року на суму 6239262,00 грн. було здійснено за відсутності розумної економічної причини (ділової мети) та з метою податкової мінімізації, оскільки ТОВ "Краматорськтеплоенерго" повністю забезпечено власними кваліфікованими спеціалістами для виконання відповідних напрямків роботи, види якої в тому числі придбавалася у ТОВ "Контур Глобал України". Крім того, між позивачем та ТОВ "Юридична фірма "Воропаєв та партнери"" укладено договір про надання юридичних послуг.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки послуг позивачу від ТОВ "Контур Глобал України" суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені вказаних юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст наведеної норми саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати, що в разі надання відповідачем - податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов'язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, судами попередніх інстанцій виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Вищенаведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити судове рішення відповідно до вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року у справі № 2а/0570/13919/2011 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.