Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,

суддів: Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання: Іванова Н.П.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський завод "Промприлад" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості за касаційною скаргою управління ПФУ на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року,

У березні 2013 року управління ПФУ звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з Товариства заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах за списками № 1 та № 2, та наукових пенсій у сумі 104613,10 грн (за період з 1 жовтня 2011 року по 1 грудня 2011 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (1058-15) (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ), пункту 6.8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до ПФУ, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (z0064-04) ; далі - Інструкція), зобов'язано щомісяця до 25-го числа вносити до ПФУ зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. В результаті недотримання порядку відшкодування витрат ПФУ на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у Товариства виникла заборгованість. Крім цього, Товариство не відшкодувало витрати ПФУ на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації відповідно до частини дев'ятої статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1977-ХІІ (1977-12) ), і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, (далі - різниця у розмірі пенсії).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2015 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, позовну заяву залишено без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що до відносин зі стягнення в судовому порядку заборгованості із відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, підлягають застосуванню строки звернення до адміністративного суду, передбачені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону

Відповідно до пункту 6.8 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до ПФУ зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи ПФУ повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) , сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Відповідно до частини дев'ятої статті 24 Закону № 1977-ХІІ різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом; для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Пунктом 5 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (848-19) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 (372-2004-п) (далі - Порядок), встановлено, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами ПФУ до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону № 1977-ХІІ (1977-12) , про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення. Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.

Згідно з пунктом 8 Порядку у разі порушення строку сплати коштів, які спрямовуються на фінансування різниці у розмірі пенсії, органи ПФУ стягують відповідні суми у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, на підставі аналізу вищезазначених норм права колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, а також різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств за Законом № 1977-ХІІ (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, до відносин щодо стягнення таких видів заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не застосовуються.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду України від 7 квітня 2015 року та 25 листопада 2015 року (справи № 21-113а15, № 21-3122а15), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.

Враховуючи викладене, зазначені обставини є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи до цього суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .