11-302/2011 Про неодноразове, повторне таємне викрадення чужого майна - 01.07.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у суді першої інстанції, на вирок Тисменицького районного суду від 21 грудня 2010 року,-

Даним вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і

житель АДРЕСА_1, з середньою освітою, не працюючий, не одружений, українець, громадянин України, не військовозобов'язаний, раніше судимий: 12.11.2002 р. Тлумацьким районним судом за ч. 3 ст. 185 КК України (далі –КК) із застосуванням ст. 69 КК до одного року позбавлення волі, 15.05.2003 р. умовно-достроково звільнений; 27.11.2006 р. Тисменицьким районним судом за ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 203-1 КК до штрафу в розмірі 2500 грн., штраф сплатив; 23.01.2009 р. Тисменицьким районним судом за ч. 2 ст. 342 КК України до штрафу в розмірі 850 грн., штраф погашено,

засуджений за ч. 2 ст. 185 КК до двох років шести місяців позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК до чотирьох років шести місяців позбавлення волі.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання ОСОБА_2 за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням чотири роки шість місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком суду, менш суворого покарання, призначеним за вироком Тисменицького районного суду від 23.01.2009 року, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 від відбування призначеного судом покарання звільнено з випробуванням і встановлено йому іспитовий строк два роки шість місяців.

Згідно ст. 76 КК на засудженого покладено обов'язки: публічно попросити пробачення у потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, навчання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено без зміни - підписку про невиїзд.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Як встановлено вироком суду злочини вчинено при наступних обставинах.

27.12.2006 року приблизно о 23 год. ОСОБА_2 знаходився поблизу магазину "Фаворит", що по вул. Галицькій в м. Тисмениця. З метою повторного таємного викрадення чужого майна, діючи умисно, він підійшов до ОСОБА_4, зупинився позаду неї та скориставшись тим, що остання відволіклася, спостерігаючи за грою на гральних автоматах, з правої зовнішньої кишені її куртки таємно викрав мобільний телефон марки "Нокіа 6030" вартістю 800 грн., в якому знаходився стартовий пакет оператора "UМС" вартістю 20 грн. та на рахунку - гроші в сумі 10 грн., а всього майна на загальну суму 825 грн., після чого з місця події скрився.

Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_2 усередині червня 2007 року приблизно о 02 год. ночі, з метою таємного викрадення чужого майна, прибув на територію подвір’я будинковолодіння, належного потерпілому ОСОБА_5, що розташоване по АДРЕСА_2. Переконавшись у відсутності потерпілого та інших очевидців, які б могли перешкодити його неправомірним діям, проник до житлового будинку через вікно другого поверху та таємно викрав звідти майно загальною вартістю 2939,50 грн. Через деякий час ОСОБА_2, видавши викрадене майно за власне, реалізував його знайомому на ім'я ОСОБА_6 за 1000 грн., а виручені кошти використав на власні потреби.

У поданій апеляції прокурор, який приймав участь у суді першої інстанції, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженого, вважає вирок суду незаконним у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого і неправильним застосуванням кримінального закону. Зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання не враховано те, що злочин передбачений ч. 3 ст. 185 КК, за який засуджено ОСОБА_2, відноситься до категорії тяжких злочинів. Просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, призначивши ОСОБА_2 більш суворе покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК, без застосування ст. 75 КК.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 заперечив доводи апеляції прокурора, вважає вирок суду справедливим, пояснив, що ним відшкодовано всі заподіяні збитки. У вчиненому розкаюється.

Заслухавши доповідь судді Дячука В.М., прокурора про скасування вироку із-за м’якості призначеного покарання та постановлення нового вироку, засудженого ОСОБА_2 та його захисника про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, ґрунтується на досліджених по справі доказах, та не оспорюється в апеляції.

Дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.

Покликання прокурора в апеляції на м’якість призначеного ОСОБА_2 покарання не заслуговує на увагу з таких підстав.

Суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 2 ст.185, ч. 3 ст. 185 КК.

Приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд належним чином мотивував прийняття такого рішення. Зокрема те, що ОСОБА_2 розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував заподіяну злочином шкоду. Також врахував думку потерпілих, стан здоров’я ОСОБА_2, вчинення ним злочинів до постановлення попереднього вироку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 54, 91), ОСОБА_2 написав явки з повинною про вчинені злочини.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що призначене ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі і звільнення від відбування його з випробуванням відповідає вимогам ст. 65 КК, воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Сама по собі тяжкість вчиненого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, не може бути підставою для скасування вироку із-за м’якості призначеного покарання, про що йдеться у апеляції прокурора як про одну з таких підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Тисменицького районного суду від 21 грудня 2010 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який приймав участь у суді першої інстанції, –без задоволення.