Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 у справі № 820/11330/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС в Харківській області про визнання протиправними дій та скасування податкової застави,-

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016, відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області; скасування податкової застави згідно акту опису № 2141-25 від 18.06.2015 на суму боргу 1489,55 грн.; зобов'язання Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області прийняти відповідне рішення про припинення публічного обтяження (податкової застави), зареєстрованої в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк та подати до Харківської філії державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України заяву про виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису (реєстраційний номер 15408286).

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій та вважаючи їх безпідставними, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Правління НБУ від 20.11.2014 № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк". Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.02.2015 № 35 продовжено термін здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк" по 20.03.2015.

На підставі постанови Правління НБУ від 19.03.2015 № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Позивач листами від 25.02.2015 № 2011/3-2468 та від 26.03.2015 № 20/1/3-47 повідомляв відповідача про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації та про існування обставин для не зняття Банку з обліку як платника податків.

Позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно від 17.02.2015, в якій самостійно визначено щоквартальну суму податку на нерухоме майно в розмірі 1489,55 грн., вказана декларація зареєстрована за номером 9017439784.

Згідно витягу з Держаного реєстру обтяжень рухомого майна № 48165506 від 27.10.2015 відповідачем зареєстроване обтяження на майно позивача відповідно до акту опису від 18.06.2015 № 2141-25 на суму боргу в розмірі 1489,55 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно облікової картки платника податків позивач має податковий борг перед бюджетом України з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 4468,65 грн.

У зв'язку з несплатою у встановлені законодавством строки узгодженого податкового зобов'язання та на виконання вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України контролюючим органом сформовано та направлено на адресу позивача податкову вимогу від 18.06.2015 № 2141-25 на суму 1489,55 грн., яка отримана позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення.

18.06.2015 податковим керуючим складений акт опису майна у податкову заставу № 2141-25 на підставі рішення про опис майна у податкову заставу від 18.06.2015 № 2141.

Рішення про опис майна у податкову заставу від 18.06.2015 № 2141, акт опису від 18.06.2015 № 2141-25 та податкова вимога від 18.06.2015 № 2141-25 не оскаржувались позивачем та не скасовувались в судовому порядку.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що, оскільки матеріали справи не містять доказів скасування у встановленому законодавством порядку або оскарження рішення про опис майна у податкову заставу від 18.06.2015, акту опису № 2141-25 від 18.06.2015, податкової вимоги від 18.06.2015 № 2141-25, тому вони є чинними, а рішення про реєстрацію податкової застави правомірно здійснено при їх наявності.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом платника податків.

Податковий примус щодо сплати встановлених податків і зборів (обов'язкових платежів) забезпечується повноваженнями контролюючих органів щодо стягнення податкового боргу в примусовому порядку, у разі його несплати платником податків.

Відповідно до приписів п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з пп. 89.1.1. ст. 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає, у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Відповідно до п. 88.1 та п. 88.2 ст. 88 Податкового кодексу України метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно з п.87.2. ст. 87 Податкового кодексу України встановлено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

У відповідності до п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Отже, беручи до уваги, що податкова застава на суму боргу 1489,55 грн. зареєстрована відповідачем на підставі чинного акту опису майна № 2141-25 від 18.06.2015, складеного на підставі рішення про опис майна у податкову заставу від 18.06.2015 та у зв'язку з наявністю податкового боргу підтвердженого податковою вимогою від 18.06.2015 року № 2141-25, суди прийшли до обґрунтованого висновку про правомірність реєстрації податкової застави відповідачем.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.