Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 у справі № 804/5201/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенерго - ресурс" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроенерго - ресурс", визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0003372201 від 20.12.2013, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2013 року в загальній сумі 860460,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво електроенергії. У позивача відсутні будь-які основні засоби, які необхідні для повноцінного здійснення господарської діяльності у вигляді виробництва електроенергії, оскільки позивач для досягнення економічного ефекту у вигляді отримання прибутку, здійснює першочергові дії для створення (будівництва) основного засобу - "Енергетичного комплексу по виробництву електроенергії на біопаливі".

Відповідачем проведена документальна позапланова перевірку ТОВ "Дніпроенерго-ресурс" з питання достовірності декларування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) по податковій декларації з ПДВ за вересень 2013 року у розмірі 1583155 грн., який виник за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у грудні 2010 року, у серпні - жовтні 2011 року, у лютому - березні 2012 року, у червні - липні 2012 року, у січні - серпні 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 1185/04-07-22-02/36585444 від 25.11.2013, згідно висновків якого контролюючим органом встановлено, що позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту (ряд. 19 Декларації) на суму 860460,00 грн.

Виявлені порушення податкового законодавства відповідач пов'язує з тим, що позивач не здійснював жодного виду діяльності, направленого на отримання прибутку, а здійснював лише передплати за проектну документацію та за парову турбіну АП-6-1,0 (виготовлену ВАТ "КТЗ") підприємству ПП "Про Енерджі Інжиніринг" та отримувало акти виконаних проектних робіт. При цьому, між підприємствами рахується кредиторська заборгованість.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2013 № 0003372201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 860460,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Водночас, при здійсненні попередніх перевірок господарської діяльності позивача у попередніх періодах, яка також полягала у розробленні проектних робіт, перерахування передплати за парову турбіну, відповідачем було підтверджено реальність здійснення господарської діяльності позивача з тим самим контрагентом та за тими ж видами робіт (т.3 а.с.116-164).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП "Про Енерджі Інжиніринг" при виконанні договору № 2/12-12П від 20.12.2012 з поставки парової турбіни та договору № 06/07-2011 від 03.08.2011 з розробки проектної документації, а також з іншими контрагентами (ВАТ НПО "Рассвет-Енерго", ТОВ "Синенергия", ДП "Укрдержбудекспертиза", НДІ ДП "Укренергомережпроект", ТОВ ПВП "Сводбудпроект", Дніпропетровською УЕГГ, ДП "УкрНДИИНТВ", Дніпропетровським облводгоспом, КП "Південукргеологія", ВАТ "Мир безпеки", ТОВ "Південь", ТОВ "Бизнеспром ТК", Українськиим науково-дослідним інститутом, ТОВ "Дніпропетровська ОЗА", ТОВ "ДСПП", УкрНДІЦЗ, ПП "Лана Принт", ТОВ "ДСПП"), з якими у перевіряємий період проводились господарські операції з придбання робіт (послуг) з розробки проектної продукції, з проведення інженерно-геологічних та інженерно-геодезичних вишукувань, а також придбання обладнання та матеріалів - складових енергетичного комплексу, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, специфікаціями, актами здачі-приймання проектних робіт, актами зарахування зустрічних вимог, рахунками-фактурами, рахунками про оплату, квитанціями, проектно-технічною документацією та технічними звітами щодо виконання робіт (т.1 - а.с.182-245, т.2 - а.с.1-148, т.3 а.с.13-164, т.4, т.5).

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

В свою чергу, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Суди першої та апеляційної інстанцій об'єктивно не взяли до уваги доводи податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з ПП "Про Енерджі Інжиніринг" через нездійснення позивачем жодного виду діяльності, направленого на отримання прибутку, а здійснення лише передплат за проектну документацію та за парову турбіну, оскільки довготривалість створення (будівництва) основного засобу без отримання прибутку не є підставою для таких висновків.

Поруч з цим, звертається увага, що навіть збитковість господарської діяльності або неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не можуть бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської або не пов'язаною з господарською діяльністю. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом України у справі № 21-13а11 від 28.02.2011.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товару та послуг - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом та, як наслідок, про безпідставність зменшення відповідачем позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.