11-750/2010 Про примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, незаконне позбавлення волі та вимагання - 23.11.2010 Прийняття

цим вироком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Варварівка Ємільчинського району Житомирської області, громадянина України, військовозобов’язаного, не працюючого, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей чи інших осіб, зареєстрованого і проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця міста Житомира, громадянина України, військовозобов’язаного, працюючого водієм у ТОВ "Трансоіл груп", одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей чи інших осіб, зареєстрованого і проживаючого в АДРЕСА_2, та

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, не військовозобов’язаного, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_3, одруженого, маючого на

утриманні одну неповнолітню дитину – ІНФОРМАЦІЯ_10, раніше не судимого

визнано винними і засуджено кожного до покарання у виді позбавлення волі :

Справа № 11 – 750 / 2010 Головуючий у суді І-ої інстанції Гулак Н.А.

Категорія ст.ст. 146 ч.2, 189 ч.3, 355 ч.3 КК України Доповідач у суді 2-ої інстанції Яковлєв С.В.

- за ст. 146 ч.2 КК України на 2 роки ;

- за ст. 189 ч.3 КК України на 5 років з конфіскацією майна ;

- за ст. 355 ч.3 КК України на 4 роки.

Відповідно до ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно кожному із засуджених по даній справі – ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, визначено покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст.ст. 75, 76 ч.1 п.п.2, 3 і 4 КК України засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного їм покарання, якщо вони протягом визначеного судом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинять нового злочину і виконають покладені на них обов’язки :

- не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції ;

- повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи ;

- періодично з’являтися на реєстрацію в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Постановлено відповідно до ст. 77 КК України не застосовувати щодо засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишено попередній – підписку про невиїзд.

Зараховано в час відбуття покарання засудженими терміни їх знаходження під вартою по даній справі :

- ОСОБА_8 – з 11 грудня 2009 року по 22 березня 2010 року ;

- ОСОБА_6 – з 23 по 26 січня 2010 року ;

- ОСОБА_7 – з 23 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року.

Стягнуто із засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в дольовому порядку судові витрати в сумі 382 грн. 59 коп. – по 127 (сто двадцять сім) грн. 53 коп. з кожного за проведення дактилоскопічної експертизи.

Речові докази по справі постановлено :

- ключі від гаража та мобільний телефон "Соні Еріксон W 9101", які передані на зберігання до камери схову речових доказів Богунського РВ УМВС України в Житомирській області, а також автомобіль "Мереседес Бенц 300 СЕ" (реєстраційний № НОМЕР_1), який зберігається на спецмайданчику Богунського РВ УМВС України в Житомирській області – повернути засудженому ОСОБА_8 ;

- кошти в сумі 590 (п’ятсот дев’яносто) грн., які здані на зберігання до фінансової частини Богунського РВ УМВС України в Житомирській області – повернути засудженому ОСОБА_7 ;

- клейку стрічку – знищити.

Скасовано арешт на майно засуджених :

- ОСОБА_8 – мобільний телефон "Соні Еріксон W 9101" ;

- ОСОБА_6 – мотоцикл "ЯВА 350" ;

- ОСОБА_7 – кошти в сумі 590 (п’ятсот дев’яносто) грн. та мобільний телефон "Нокіа 1112".

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 засуджено за скоєння злочинів, які вони вчинили за таких обставин.

Так, 28 листопада 2009 року близько 10 год. 30 хв. ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на автомобілі "Мерседес Бенц S300" (реєстраційний № НОМЕР_2) проїжджали поряд з гаражним кооперативом "Промінь", що в м. Житомирі по 1-му пров. Індустріальному, 1, де ОСОБА_7 побачив раніше знайомого ОСОБА_13, про що повідомив ОСОБА_6. В цей же день, час та у тому ж місці у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на примушування ОСОБА_13 до виконання цивільно-правових зобов’язань – повернення раніше позичених у нього коштів в сумі 3.000 грн., про що повідомив ОСОБА_7 та ОСОБА_8. ОСОБА_8 із ОСОБА_7 в свою чергу, достовірно знаючи, що ОСОБА_13, заборгував ОСОБА_6 кошти в сумі 3.000 грн., погодились на пропозицію останнього і таким чином вступили з ним в попередню злочинну змову, направлену на примушування ОСОБА_13 до виконання цивільно-правових зобов’язань – повернення позичених коштів. Після цього у зазначений день о 10 год. 30 хв. ОСОБА_8 на прохання ОСОБА_6 зупинив автомобіль, з якого всі вийшли та направились до ОСОБА_13. ОСОБА_13 в свою чергу, побачивши вказаних осіб, почав втікати в бік будинку № 20 що по вул. Індустріальній в м. Житомирі, неподалік якого його наздогнав ОСОБА_7, який з метою запобігти втечі ОСОБА_13, застосував до останнього насильство – наніс декілька ударів кулаком своєї правої руки в обличчя потерпілого. Після цього ОСОБА_6 та ОСОБА_7 взяли ОСОБА_13 під руки та, довівши його до автомобіля "Мерседес Бенц S300", силоміць заштовхали до салону і тим самим фактично обмежили потерпілого у свободі пересування.

Надалі ОСОБА_6 наказав ОСОБА_8 їхати до водоймища, яке знаходиться неподалік будинку № 12-А по вул. Труда в м. Житомирі, де останній зупинив автомобіль. Поряд з вказаним водоймищем ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вийшли з автомобіля, а ОСОБА_6, не виходячи з салону вказаного автомобіля, наніс потерпілому ОСОБА_13 декілька ударів кулаками в обличчя та примушував повернути запозичені кошти в сумі 3.000 грн.. Крім цього, ОСОБА_6 словесно став погрожувати ОСОБА_13 фізичною розправою, яка виражалась в тому, що ОСОБА_6 разом із ОСОБА_7 почали залякувати останнього закопуванням його живцем в землю, та застосовуючи насильство, яке є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, почали вимагати у ОСОБА_13 кошти в сумі 5.000 грн., як відсотки за користування позиченими у них коштами.

Надалі ОСОБА_6 сказав ОСОБА_8 щоб той їхав до водоймища, що неподалік житлового масиву "Лісовий" в м. Житомирі. Після цього, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у цей же день близько 11 год. 30 хв. на автомобілі "Мерседес Бенц S300" відвезли потерпілого ОСОБА_13 до вказаного водоймища, де, реалізуючи свій спільний злочинний умисел, направлений на примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань та вимагання грошових коштів, змусили ОСОБА_13 вийти з автомобіля, роздягтись та зайти в холодну воду водоймища, на що останній не погодився. Тоді ОСОБА_14, застосовуючи до потерпілого насильство, яке є небезпечним для життя та здоров’я останнього, наніс йому один удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи, від якого ОСОБА_13 не втримався на ногах та впав на землю. В результаті злочинних дій ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_14 потерпілому ОСОБА_13 було заподіяно фізичний біль та тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи в ділянці кута справа, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до довготривалого розладу здоров’я.

Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_14 почали висловлювати в бік ОСОБА_13 погрози, намагаючись тим самим подолати волю останнього, яка вже була подавлена і який, побоюючись за своє життя, почав виконувати наказ ОСОБА_6 і ОСОБА_14, а саме : роздягнувся та зайшов в прохолодну воду. Через 20 хвилин ОСОБА_6 наказав ОСОБА_13 вийти з води, одягтись та сісти до салону вказаного автомобіля, що останній і виконав. Після цього близько 13-ої години ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_6 і ОСОБА_14 привезли ОСОБА_13 на даному автомобілі до орендованого ОСОБА_8 гаража № АДРЕСА_4, де ОСОБА_8, застосовуючи до ОСОБА_13 насильство, з метою примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань та надання коштів в сумі 5.000 грн., які ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_6 та ОСОБА_14 вимагали, наніс ОСОБА_13 декілька ударів кулаками по його різних частинах тіла. Далі ОСОБА_15 надав останньому мобільний телефон та примусив зателефонувати до знайомих з метою повернення позичених ОСОБА_13 коштів в сумі 3.000 грн. та нібито відсотків за користування позиченими коштами в сумі 5.000 грн.. Взявши мобільний телефон, ОСОБА_13 у телефонній розмові домовився зі ОСОБА_16 про те, що той позичить йому кошти в сумі 6.000 грн.

Продовжуючи свої злочинні дії, направленні на вимагання та примушування ОСОБА_13 до виконання цивільно-правових зобов’язань, в приміщенні вказаного гаражу ОСОБА_8 разом з ОСОБА_14, за допомогою клейкої стрічки зв’язали потерпілому ОСОБА_13 руки та ноги, заклеїли рот і, тримаючи за плечі, помістили в оглядову автомобільну яму, яку прикрили дерев’яними щитами та на них поставили мопед, після чого пішли з приміщення гаражу, замкнувши його на замок. Таким чином, ОСОБА_15 за попередньою змовою з ОСОБА_8 і ОСОБА_14 позбавили потерпілого ОСОБА_13 вільного пересування та вибору місця перебування, тобто незаконно позбавили останнього волі. Після цього ОСОБА_13 за допомогою стороннього предмета, розрізав вказану липку стрічку та виліз з оглядової автомобільної ями. Близько 16-ої години ОСОБА_8, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 повернулись до гаража, де шляхом висловлювання погроз фізичної розправи, примушували ОСОБА_13 до повернення заборгованих коштів та вимагали сплатити відсотки за користування вказаними коштами. Після цього, 28 листопада 2009 року близько 17-ої години за попередньою домовленістю ОСОБА_8, перебуваючи із ОСОБА_14 на АЗС "ОККО", що по вул. Ватутіна, в м. Житомирі, отримав від ОСОБА_16 кошти в сумі 5.200,00 грн. та 100 доларів США, 3.000,00 грн. з яких були заборгованістю по цивільно-правовим зобов’язанням, а 2200,00 грн. та 100 доларів США, як відсотки за користування ними, які в подальшому передав ОСОБА_15, після чого близько 18-ої години ОСОБА_8, ОСОБА_15 і ОСОБА_14 було звільнено потерпілого ОСОБА_13.

Не погоджуючись із прийнятим судом рішенням прокурор Романова Н.Л., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції, не оспорюючи кваліфікації дій засуджених, доведеності їх вини, вважає, що вирок щодо ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених. При цьому вона просить постановити новий, яким засудити їх до позбавлення волі за статтями КК України (2341-14) : 146 ч.2 на 4 роки ; 189 ч.3 на 5 років з конфіскацією всього належного їм майна ; 355 ч.3 на 4 роки. На підставі ст. 70 ч.1 КК України остаточно визначити покарання кожному із засуджених у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

Міру запобіжного заходу щодо засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 просить змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши їх під варту із залу суду.

Також ставить питання про стягнення із засуджених в дольовому порядку судових витрат за проведення дактилоскопічної експертизи по 608 грн.76 коп. з кожного.

Зазначає, що на її думку судом при постановленні вироку не було дотримано вимоги ст. 65 КК України, а ст. 75 КК України була застосована безпідставно.

На обгрунтування апеляції її автор посилається на те, що підсудні свою вину визнали частково, у зв’язку з чим судом був встановлений повний порядок дослідження доказів, а тому судом безпідставно визначено пом’якшуючу обставину – щире каяття.

При цьому також зазначає, що судом не було дано належної оцінки діям засуджених, а саме тому, що вони позбавили ОСОБА_13 волі, возили його в автомобілі в різні місця, при цьому наносили удари та погрожували фізичною розправою і закопуванням його живцем у землю. В холодну пору року – 28 листопада 2009 року, зламавши нижню щелепу, примусили роздягнутись та зайти в холодну воду. Після цього знову, позбавивши волі, завезли в гараж, де клейкою стрічкою зв’язали руки та ноги, заклеїли рот і помістили в оглядову автомобільну яму, в якій залишили його, закривши гараж. Такі дії засуджених на думку апелянта свідчать про їх суспільну небезпеку.

Крім того, за твердженням прокурора судом не було взято до уваги те, що які моральні страждання пережив потерпілий, будучи позбавленим можливості уникнути застосування насильства – морального і фізичного, оскільки був сам, а їх – троє. В ході судового слідства потерпілий ОСОБА_13 підтвердив той факт, що він був наляканий діями підсудних, а всі погрози сприймав реально і боявся за своє життя.

В доповненнях до апеляції прокурор підтримала свою правову позицію, однак вважала за необхідне звернути увагу суду апеляційної інстанції на неправильність вказівок суду : у вступній частині вироку щодо року народження засудженого ОСОБА_6 – "19 р.н.", тоді як той народився у 1964 році ; у резолютивній частині вироку – ст. 75 КК України застосована щодо всіх засуджених по даній справі, але там же наявне посилання "...призначеного йому покарання..."

Іншими особами, які відповідно до закону мають право на оскарження рішення суду першої інстанції, апеляції не подані.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Яковлєва С.В., пояснення засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які заперечили проти задоволення поданої апеляції, думку прокурора Селюченко І.І., яка вважала апеляцію прокурора з доповненнями до неї обгрунтованими, а вирок суду не відповідаючим вимогам закону, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 365 КПК України, обговоривши доводи апеляції і заперечень сторони захисту, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини _ОСОБА_5., ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, при обставинах, викладених у вироку, доведена сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів і автором апеляції не оспорюється, як і не оспорюється правильність кваліфікації їх дій. Докази їх вини, які наведені у вироку, давали суду всі підстави для прийняття зазначеного рішення по справі. З даними висновками суду і його оцінкою доказів погоджується й колегія суддів.

Призначаючи ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання, суд правильно керувався загальними засадами призначення покарання – ст. 65 КК України, і у відповідності з вимогами закону врахував тяжкість вчинених ними злочинів, дані про їх особи, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та обставини справи, які пом’якшують покарання – щире каяття і відшкодування заподіяної шкоди. Крім того суд правильно врахував поведінку потерпілого, що сприяла вчиненню злочину, а також його думку щодо покарання винних. Тому колегія суддів приходить до переконання, що призначене засудженим ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання є достатнім для їх виправлення і попередження вчинення ними нових злочинів.

Посилання автора апеляції на те, що суд при призначенні покарання ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 недостатньо врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, а тому безпідставно застосував щодо них ст. 75 КК України колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки це суперечить вироку суду.

Посилання автора апеляції на м’якість призначеного ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання є також безпідставним, оскільки не грунтується на положеннях ст. 372 КПК України, відповідно до яких призначене покарання повинно бути явно несправедливим внаслідок м’якості. Прокурор же, виходить із фактичних обставин справи, звертаючи при цьому увагу лише на суспільну небезпеку вчиненого винними, а не наводить доводів і мотивів щодо того, що призначене засудженим покарання є явно несправедливим. Зазначені ж в апеляції обставини є кваліфікуючими ознаками і відповідно до вимог ст. 67 ч.4 КК України не можуть враховуватися при призначенні покарання.

Поставлене прокурором питання щодо часткового визнання чи невизнання своєї вини обвинуваченими (підсудними) є їх відношенням до події злочину і їх правовою позицією, що не в якій мірі не може ставитись в залежність до вирішення питання про призначення покарання.

Безпідставним також колегія суддів визнає посилання апелянта на розмір судових витрат – 608 грн. 76 коп., оскільки згідно довідки про затрачені кошти за виконання дактилоскопічної експертизи (висновок експерта № 463 від 09.02.2010 р.) та обвинувального висновку ці витрати становлять 382 грн. 59 коп. (т.1 а.с.133, 337).

Разом з тим, колегія суддів погоджується з прокурором відносно того, що суд у вступній частині вироку допустився описки, помилково вказавши що ОСОБА_6 народився у 19 році. Фактично ж ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 року (т.1 а.с.289). Дана описка підлягає виправленню шляхом внесення відповідних змін до судового рішення.

Судом першої інстанції в резолютивній частині вироку при застосуванні ст. 75, 76 КК України щодо всіх засуджених по даній справі також були допущені описки а саме : "...призначеного йому..." та ?..покладені на нього..." Дані описки також підлягають виправленню шляхом внесення відповідних змін до судового рішення.

Допущені судом першої інстанції описки ніяким чином не впливають на суть прийнятого судом першої інстанції рішення.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, –

апеляцію з доповненнями до неї прокурора Романової Н.Л., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 21 серпня 2010 року щодо засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінити, уточнивши у вступній частині дату народження засудженого ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_4 року, та вважати її правильною датою народження, а також вважати правильними у резолютивній частині вироку – вказівки "...призначеного їм..." та "...покладені на них...".