11-а-367 Про вимагання передати чуже майно з застосуванням фізичного та психічного насильства та з погрозою застосування такого насильства над потерпілим, скоєне за попередньою змовою групою осіб - 01.11.2010 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 липня 2009 року, яким

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, безпартійного, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючого заступником начальника відбудовного поїзду Знам’янської дирекції залізничних перевезень, проживає за адресою: АДРЕСА_1, не маючого судимості,

засуджено за ст. 189 ч. 2 КК України до 4-х років позбавлення волі. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України від призначеного покарання звільнено з іспитовим строком на 2 роки і покладені обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання.

За ст. 186 ч. 2 КК України ОСОБА_12 виправдано за недоведеністю його вини.

Стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 на користь НДЕКЦ УМВС України у Кіровоградській області з кожного по 120 грн 20 коп за проведення судово-технічної експертизи.

вироком суду ОСОБА_12 разом з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 визнані винними і засуджені за скоєння вимагання – вимоги передачі чужого майна з застосуванням фізичного та психічного насильства та з погрозою застосування такого насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб за таких обставин:

ОСОБА_8 у грудні 2008 року у м. Кіровограді користувався послугами таксі, а саме автомобіля "ВАЗ-2106" державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 Під час поїздки ОСОБА_8 виявив, що в нього пропав гаманець з грошима в сумі 3 500 гривень, про що він повідомив водія ОСОБА_3 Удвох вони оглянули салон автомобіля, але ні гаманця, ні грошових коштів не виявили.

У подальшому, не впевнившись, але допускаючи можливість того, що гроші залишились саме у названому автомобілі, ОСОБА_8 вирішив витребувати з водія таксі ОСОБА_3 кошти у сумі 3 500 гривень.

З цією метою на початку січня 2009 року ОСОБА_8 вступив у злочинну змову зі своїм приятелем ОСОБА_9 та його знайомим ОСОБА_12, мешканцями м. Знам’янки.

З метою вчинення вимагання грошових коштів у ОСОБА_3 13 січня 2009 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_12 прибули до м. Кіровограда та намагалися відстежити ОСОБА_3 на зупинці автомобілів таксі. Не підібравши вдалого моменту для вчинення вимагання, вони вирішили здійснити підготовку для створення необхідних умов для вимагання.

При цьому ОСОБА_8 взяв на себе зобов’язання під певним приводом викликати водія таксі до м. Знам’янка, а ОСОБА_9 і ОСОБА_12 взяли на себе зобов’язання залучити до вимагання інших осіб для створення значної чисельної переваги над потерпілим та гарантованого результату у вимаганні коштів.

15 січня 2009 року ОСОБА_8 за пропозицією ОСОБА_12 зателефонував до своєї знайомої мешканки м. Кіровограда ОСОБА_13 і попросив її викликати ОСОБА_3 по мобільному телефону, замовивши у нього послуги таксі та прибути у селище Знам’янку, а саме при в’їзді в селище зі сторони м. Кіровограда, повернути на першому перехресті направо на вулицю, яка не має назви та веде до комбікормового заводу, а проїхавши 100 м, зупинитись. Справжньої мети свого прохання ОСОБА_8 ОСОБА_13 не повідомив і вона, необізнана у злочинному характері його дій, надала згоду на допомогу в даному проханні.

В свою чергу ОСОБА_12 та ОСОБА_9 запропонували своїм знайомим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 взяти участь у вчиненні вимагання грошей у ОСОБА_3 та отримали їх згоду на участь у вчиненні такого злочину.

15 січня 2009 року близько 18 год ОСОБА_13, виконуючи прохання ОСОБА_8, викликала по телефону ОСОБА_3 та замовила послуги його таксі до селища Знам’янки. Рухаючись на таксі по автодорозі, вона зателефонувала ОСОБА_14 та повідомила приблизний час прибуття у заздалегідь домовлене з ним місце.

Одночасно з цим ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_10 зустрілися у селищі Знам’янці біля комбікормового заводу та остаточно узгодили план вчинення вимагання. Відповідно до досягнутої змови ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_10 повинні були зустріти ОСОБА_3 у селищі Знам’янка і, застосовуючи погрози та фізичне насилля, здійснити у нього вимагання грошей, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повинні були знаходитись неподалік з метою надання необхідної допомоги при вимаганні та приховуванні його наслідків.

Після цього, згідно з домовленістю, ОСОБА_12, ОСОБА_16 і ОСОБА_17 прибули до визначеного раніше місця, де очікували прибуття водія таксі.

Близько 19 год ОСОБА_3 на автомобілі прибув до селища Знам’янка та зупинився у місці, яке йому вказала пасажир ОСОБА_13 Після зупинки автомобіля таксі ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_10 скоїли напад на ОСОБА_3, застосувавши фізичне насильство витягли його з водійського крісла, завдавши чисельні удари руками та ногами в різні частини тіла, а потім помістили його на заднє сидіння автомобіля таксі та вивезли за межі населеного пункту, зупинившись у лісосмузі неподалік комбікормового заводу. Перебуваючи у салоні автомобіля, застосовуючи погрози фізичним насильством, завдали ОСОБА_3 не менше десяти ударів руками в область обличчя та тулуба, чим спричинили тілесні ушкодження у виді забою та гематоми нижньої щелепи справа, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_10, виконуючи умови попередньої змови, почали вимагати у ОСОБА_3 кошти у сумі 15 000 гривень. Сприймаючи дії нападників реально, усвідомлюючи небезпеку для себе у разі невиконання умов вимагання, ОСОБА_3 погодився з їх вимогами. Після чого ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_10 відвезли ОСОБА_3 його ж автомобілем у напрямку м. Кіровограда та біля повороту на станцію Канатове відпустили, домовившись про подальші умови отримання від нього вказаної суми грошей через ОСОБА_8

26 січня 2009 року близько 11 год, реалізуючи намір вимагання, з метою отримання грошей, ОСОБА_9 власним автомобілем підвіз ОСОБА_8 до площі Богдана Хмельницького у м. Кіровограді, звідки ОСОБА_8 пішов на зустріч з ОСОБА_3 біля Кіровоградського професійного ліцею сфери послуг, розташованого по вул. Декабристів. Під час зустрічі ОСОБА_3 передав ОСОБА_8 кошти у загальній сумі 4 700 гривень, з яких 500 гривень – дві купюри номіналом 200 гривень кожна і одна купюра номіналом 100 гривень, та макети 21 купюри номіналом 200 гривень кожна на суму 4 200 гривень.

Після передачі зазначених коштів ОСОБА_8 був затриманий працівниками міліції і гроші у нього були вилучені.

В апеляції прокурор просить вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_12 скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_12 покарання за ч. 2 ст. 189 КК України у виді 5 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 186 КК України – покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_12 призначити у виді 5 років позбавлення волі. При цьому посилається на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_12 за ст. 186 ч. 2 КК України та призначив йому занадто м’яке покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляцію, потерпілого, який просив стосовно засудженого проголосити справедливий вирок на розсуд суду, заслухавши усіх засуджених по справі та їх захисників, які вважають, що апеляція задоволенню не підлягає, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про винність ОСОБА_12 у скоєнні вимагання передачі чужого майна з погрозою насильства та застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб, ґрунтується на показах самого ОСОБА_12, а також інших засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_10, потерпілого ОСОБА_3, іншими матеріалами справи, які є достовірними та узгоджуються між собою, на підставі яких суд правильно встановив фактичні обставини справи, а тому дії ОСОБА_12 в цій частині правильно кваліфіковані за ст. 189 ч. 2 КК України.

Разом з тим суд, виправдовуючи ОСОБА_12 за недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме в тому, що він 15.01.2009 року в ході скоєння вимагання грошових коштів у ОСОБА_3, перебуваючи в салоні автомобіля, не ставлячи до відома про свої злочинні наміри інших учасників вимагання, самостійно застосовуючи погрози фізичним насильством до ОСОБА_3, завдав йому не менше 10 ударів в область обличчя і тулуба, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, які не є небезпечними для його життя та здоров’я, відкрито викрав з салону та багажника автомобіля речі потерпілого: мобільний телефон "Нокіа-3220" вартістю 310 гривень зі стартовим пакетом "Супер-МТС" вартістю 5 гривень, на рахунку якого було 20 гривень, портмоне вартістю 20 гривень, де знаходилось 170 гривень, буксирний трос вартістю 28 гривень, автомобільний килимок вартістю 4 гривні, брелок для ключів вартістю 3 гривні 50 коп., набір гайкових ключів вартістю 20 гривень 30 копійок, а всього відкрито викрав майна на суму 580 гривень 80 коп.

З даним висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає зібраним по справі доказам.

Так, потерпілий ОСОБА_3 пояснив суду, що в лісосмузі у районі комбікормового заводу у селищі Знам’янці, коли він пообіцяв ОСОБА_12, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 передати 15000 гривень, то вони припинили його побиття і його ж автомобілем стали кудись їхати. У нього на голові була курточка і куди вони їхали він не бачив. За кермом автомобіля був ОСОБА_12, який то включав, то виключав музику. ОСОБА_15 та ОСОБА_10 сиділи з ним на задньому сидінні автомобіля з обох боків. Їхали приблизно хвилин сорок. Як потім він зрозумів, зупинились на автошляху Знам’янка-Кіровоград біля повороту на станцію Канатове. Тут до нього ніхто з засуджених не застосовував насилля чи погрозу насилля, але курточка залишалася у нього на голові. ОСОБА_12 забрав його мобільний телефон і повідомив, що поверне його тільки після передачі грошей. Також ОСОБА_12 повідомив йому, що забирає гаманець з грошима, які будуть їм на пиво.

Він чув, як ОСОБА_12 обшукував багажник автомобіля, але не бачив, що він там брав. Пізніше виявив, що з автомобіля пропало саме те майно, яке вмінено у вину ОСОБА_12 В ході досудового слідства викрадене майно ОСОБА_12 повернув йому і суму грошей компенсував.

ОСОБА_12 пояснив суду, що він дійсно з автомобіля ОСОБА_3 забрав майно і грошові кошти, що інкриміновані йому у вину, але забрав під гарантію повернення ОСОБА_3 грошей у сумі 15000 гривень. Ніякого насилля чи погроз застосування насилля при цьому він до ОСОБА_3 не застосовував. Ці свої дії він скоїв без відома ОСОБА_11 та ОСОБА_10, а потім ОСОБА_3 відпустили на його ж автомобілі. Не заперечує, що мобільним телефоном ОСОБА_3 він користувався, взяті у останнього 150 гривень він витратив у той же день на пальне для свого автомобіля, а решта взятого майна просто лежала у багажнику його автомобіля. Взятий у ОСОБА_3 гаманець він спочатку викинув, а потім знайшов його і повернув потерпілому.

Засуджені ОСОБА_15 та ОСОБА_10 пояснили суду, що вони не мають ніякого відношення до викраденого майна ОСОБА_3, та за яких обставин це зробив ОСОБА_12 вони не бачили.

Вина ОСОБА_12 у скоєнні грабежу об’єктивно підтверджується і речовими доказами, якими є майно ОСОБА_3, вмінене у вину ОСОБА_12 і повернуте останнім у ході досудового слідства.

Таким чином, проаналізувавши та оцінивши у сукупності всі докази по справі, колегія суддів дійшла до висновку, що ОСОБА_12 винен у скоєнні відкритого викрадення майна ОСОБА_3 на загальну суму 580 гривень 80 копійок. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне його дії перекваліфікувати з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 вказав на те, що насильство засудженими, в тому числі і ОСОБА_12, застосовувалось до нього в ході вимагання грошей, а вже після цього, приблизно через 40 хвилин, ОСОБА_12 відкрито заволодів його майном без застосування насильства та погроз застосування такого насильства.

Отже, враховуючи значний розрив у часі між застосуванням насильства ОСОБА_12 відносно ОСОБА_3 і відкритим викраденням майна останнього, колегія суддів вважає, що викрадення майна ОСОБА_3 було здійснено без застосування насильства чи погрози насильством, а тому в його діях відсутня кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, поєднане із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства.

Той факт, що ОСОБА_3 не бачив на власні очі, як ОСОБА_12 заволодів його майном, оскільки на його голову була натягнута куртка, спростовується тими обставинами, що сам ОСОБА_12 зухвало повідомив ОСОБА_3 про те, що забирає у нього мобільний телефон і гаманець з грошима, а сам ОСОБА_3 чув розмову ОСОБА_12 і те, що останній обшукував багажник його автомобіля. За таких обставин ОСОБА_3 розумів, що ОСОБА_12 відкрито викрав його майно.

У свою чергу ОСОБА_12, ставлячи до відома ОСОБА_3 про те, що він забирає його майно, усвідомлював, що викрадає майно з відома потерпілого.

Покази ОСОБА_12 про те, що він брав майно ОСОБА_3 з розрахунком повернути після передачі ОСОБА_3 грошей в сумі 15000 гривень, спростовуються тими обставинами, що майном він користувався, викрадені гроші витратив на власні потреби, а гаманець викинув, що ОСОБА_3 він говорив про наміри використати викрадені гроші на пиво.

Виправдавши ОСОБА_12 у скоєнні грабежу, суд першої інстанції допустив невідповідність таких своїх висновків фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 367 КК України є підставою для скасування вироку у цій частині.

Таким чином, дії ОСОБА_12 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки він скоїв відкрите викрадення чужого майна, а також за ч. 2 ст. 189 КК України, оскільки він за попередньою змовою групою осіб скоїв вимогу передачі чужого майна.

Призначаючи міру покарання засудженому ОСОБА_12, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, що відносяться до категорії середньої тяжкості та тяжкого, його особу, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, добровільно відшкодував потерпілому матеріальні збитки та завдану моральну шкоду, сам потерпілий не наполягав на його суворому покаранні, має невиліковну тяжку хронічну хворобу, а також те, що після скоєння злочинів минуло більше, ніж півтора року, за цей час засуджений не притягався до адміністративної або кримінальної відповідальності, а тому колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_12 покарання у виді позбавлення волі і відповідно до ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.