Справа 11- 364/ 2010 рік Головуючий у 1 інстанції Овчарик В. М.

Категорія – ст. 187 ч. 2 КК Доповідач Антипець В. М.

колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі :

головуючого – судді Антипець В. М.

суддів: Козака В. І. Оседача М. М.

при секретарі Мехед Т. О.

з участю прокурора Надточій О. О.

захисника – адвоката ОСОБА_1

потерпілого ОСОБА_2

засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_3 на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 8 квітня 2010 року,

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і житель АДРЕСА_1, громадянин України, з середньою – спеціальною освітою, неодружений, непрацюючий, раніше несудимий.

Засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець і житель АДРЕСА_2, громадянин України, одружений, який має неповну загальну середню освіту, є батьком трьох неповнолітніх дітей, не працював і раніше не судився.

Засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов’язаний не виїжджати за межі України без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець і житель АДРЕСА_3, громадянин України, з незакінченою середньо – спеціальною освітою, неодружений, непрацюючий, раніше не судимий.

Засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов’язаний не виїжджати за межі України без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнуто із засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь фінансового управління Ічнянської районної державної адміністрації 1659 грн. 28 коп. на відшкодування лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 в умовах стаціонару Ічнянської ЦРЛ.

Як встановив суд, 13 жовтня 2009 року, близько 20 години, в селі Грабів Ічнянського району Чернігівського області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після спільного вживання спиртних напоїв з потерпілим ОСОБА_2, домовилися між собою вчинити напад на останнього, з метою заволодіння грошима в сумі 100 грн.

ОСОБА_3 повідомив співучасникам злочину, що наздожене ОСОБА_2, зіб’є його з ніг, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відберуть гроші. Після цього ОСОБА_3 наздогнав потерпілого та завдав удару ногою по потилиці, від чого потерпілий упав на землю. ОСОБА_4 обшукав кишені потерпілого, останній почав чинити супротив та схопив викрадача за шию. Присутні при цьому ОСОБА_3 та ОСОБА_6 почали бити потерпілого ОСОБА_2 руками та ногами, заподіявши легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я. У непритомного потерпілого викрали з кишені 100 грн., які витратили за власним розсудом.

В апеляції прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати за м’якістю призначеного покарання, постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_4 - на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_5 - на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Доводи апеляції обґрунтовані тим, що суд при призначенні покарання засудженим, не врахував, що вони вчинили тяжкий злочин, з корисливого мотиву, за попередньою змовою групою осіб, одночасно вчинили посягання на здоров’я та майно потерпілого, не займаються суспільно-корисною працею, а тому повинні понести покарання у виді реального позбавлення волі.

Засуджений ОСОБА_3 в своїй апеляції просить вирок суду змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, вказуючи, що він раніше не судимий, має позитивні характеристики, щиро розкаявся у вчиненні злочину, добровільно відшкодував потерпілому шкоду, попросив вибачення. Сам потерпілий ОСОБА_2 просив суд першої інстанції не позбавляти його та інших засуджених волі, що судом не прийнято до уваги. Розслідування та розгляд даної кримінальної справи є для нього уроком на все життя, а тому він може виправитися без ізоляції від суспільства.

Засуджений ОСОБА_5 від явки в судове засідання апеляційної інстанції ухилявся, з місця проживання зник, у зв’язку з чим справа щодо нього виділена в окреме провадження та призупинена у зв’язку з розшуком.

За результатами часткового судового слідства за апеляцією прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, щодо засудженого ОСОБА_4 постановлена ухвала.

Під час часткового судового слідства в апеляції, заслухавши прокурора, який підтримав свою апеляцію, потерпілого ОСОБА_2, який вважав, що засуджені розкаялися, зробили правильні висновки і не заслуговують на позбавлення волі, засудженого ОСОБА_3, який просив не позбавляти його волі та відмовити в задоволенні апеляції прокурора, засудженого ОСОБА_4, який заперечував проти апеляції прокурора і просив задовольнити апеляцію ОСОБА_5, вивчивши матеріали кримінальної справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Провівши часткове судове слідство, колегія суддів

13 жовтня 2009 року, близько 20 години, в селі Грабів Ічнянського району Чернігівського області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та особа, справа щодо якої виділена в окреме провадження у зв’язку з її розшуком, після спільного вживання спиртних напоїв з потерпілим ОСОБА_2, домовилися між собою вчинити напад на останнього, з метою заволодіння грошима в сумі 100 грн.

ОСОБА_3 наздогнав ОСОБА_2 і ударом ноги по потилиці, збив останнього з ніг. У лежачого потерпілого ОСОБА_4 намагався дістати з кишені гроші, але потерпілий його схопив за шию, присутні при цьому ОСОБА_3 та особа, щодо якої справа виділена в окреме провадження, почали бити ОСОБА_2 руками та ногами, заподіявши при цьому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я.

Здолавши опір потерпілого, ОСОБА_4 дістав з кишені 100 гривень, які засуджені витратили на свій розсуд.

Засуджений ОСОБА_3 під час апеляційного перегляду справи повністю визнав свою провину в розбійному нападі та пояснив, що запропонував напасти на ОСОБА_2, щоб пропити залишок грошей. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з його пропозицією погодилися. Він завдав потерпілому три удари. Спочатку збив з ніг, а потім завдавав ударів ОСОБА_2, щоб звільнити від захвату ОСОБА_4. З потерпілим до подій 13 жовтня 2009 року були знайомими, підтримували добрі стосунки, потреби нападати на потерпілого не було, вибачився перед потерпілим, відшкодував завдану шкоду. З 1червня 2010 року працевлаштувався, критично ставиться до своєї поведінки, просить не позбавляти його волі.

Засуджений ОСОБА_4 також визнав свою провину, проте не зміг пояснити причини розбійного нападу на свого товариша ОСОБА_2, який приїздив до нього в гості, вживали спиртні напої, потім зустрілися на подвір’ї у ОСОБА_7, де він погодився разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 напасти на ОСОБА_2 та заволодіти грошима останнього в сумі 100 грн.

Потерпілий ОСОБА_2 в апеляційній інстанції пояснював, що не знав, хто 13 жовтня 2009 року вчинив на нього розбійний напад та викрав гроші в сумі 100 грн., підозр щодо товаришів у нього не виникало, нападників у темряві він не розгледів. Якщо б йому було відомо про вчинення нападу з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_3, то в міліцію він не заявляв, а розібрався б самостійно. Дійсно, в цей день, на подвір’ї в АДРЕСА_4, він пригощав присутніх спиртними напоями за свій рахунок. По дорозі додому на нього напали, коли він прийшов до свідомості, виявив зникнення 100 грн.

Отже, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 в розбійному нападі на ОСОБА_2, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із насильством небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, підтверджується як зізнанням засудженого, так поясненнями потерпілого, засудженого ОСОБА_4, відповідають фактичним обставинам справи, є правильними, прокурором та засудженим ОСОБА_3 в апеляціях не оспорюються.

При призначенні покарання в кожному конкретному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, виходити із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Засуджений ОСОБА_3 вчинив злочин, який згідно положень ст. 12 ч.4 КК України відноситься до категорії тяжких. Проте, ступінь тяжкості злочину, визначається характером того діяння, яке конкретно вчинене винними.

В даному випадку ОСОБА_3 вживав спиртні напої разом з потерпілим ОСОБА_2, який пригощав спиртним за свій рахунок. У останнього залишилося ще 100 грн., які засуджений вважав, що необхідно пропити, у зв’язку з чим і запропонував вчинити напад на потерпілого.

Засуджений ОСОБА_3 судиться вперше, має позитивні характеристики, попросив вибачення у потерпілого, відшкодував матеріальну шкоду, незважаючи на те, що від нього виходила ініціатива нападу на потерпілого, він молодший від засудженого ОСОБА_4 на 17 років, був зайнятий в сільськогосподарському виробництві, на теперішній час знайшов ще й роботу охоронцем, що свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції, що ОСОБА_3 заслуговує лише на ізоляцію від суспільства.

Сама по собі активна участь у вчиненні злочину не може бути визначальною при обранні покарання. Молодий вік засудженого ОСОБА_3, його щире каяття, відшкодування шкоди потерпілому, потурання його поведінці старшими засудженими, вказують на те, що він не є найбільш небезпечним серед засуджених.

Потерпілий ОСОБА_2 на засіданні в апеляційній інстанції заявив, що не підтримує апеляції прокурора та вважає, що засудженні не заслуговують на позбавлення волі.

Доводи апеляції прокурора, що засуджений ОСОБА_3 заслуговує на покарання у виді реального позбавлення волі, у зв’язку з тим, що злочин вчинений за попередньою змовою групою осіб, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки названа обставина є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України, одночасно не може бути обставиною, що обтяжує покарання.

Засуджений ОСОБА_3 вчинив злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, проте в такому стані він перебували завдяки потерпілому, який пригостив засуджених за свій рахунок спиртним.

Мотивація злочину, його наслідки – викрадення 100 грн., наявність тільки однієї кваліфікуючої ознаки, позиція самого потерпілого, вказують на те, що засуджений ОСОБА_3, як особа, що раніше не судима, з позитивними характеристиками, з позитивними соціальними зв’язками: проживає з батьками, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, зайнятий суспільно-корисною працею, свідчать про те, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував ст. 69 КК України, призначивши покарання нижче від найнижчої межі без додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Засуджений ОСОБА_3 попросив вибачення у потерпілого, а останній пробачив та одержав матеріальне та моральне відшкодування, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, працевлаштувався в АТП 17461, де трудовий колектив на загальних зборах виступив з клопотанням перед судом про надання ОСОБА_3 шансу на виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, тому колегія суддів вважає справедливим призначити покарання засудженому у виді п’яти років позбавлення волі без конфіскації майна, із застосуванням ст. 75 КК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 332- 339, 378 КПК України колегія суддів,

Апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 8 квітня 2010 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасувати.

ОСОБА_3 засудити за ст. 187 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_3 не виїжджати за межі України без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 обрати у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

В решті вирок щодо засудженого ОСОБА_3 залишити без змін.

вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом одного місяця з дня проголошення.