Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Мороза І.М.,

суддів: Скавроніка В. М., Кияшка О.А.,

прокурора Карпука Ю.А.,

захисника ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3,

розглянула 4 жовтня 2010 року у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження, який не працює, не одружений але перебуває у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_4, не судимий,

визнаний винним і засуджений:

- за ч. 1 ст. 289 КК України – до позбавлення волі на строк один рік:

- за ч. 1 ст. 185 КК України - до позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Строк відбування покарання засудженим обчислено 0 06.03.2010 року.

Як вказано у вироку, ОСОБА_2, 0107.2009 року, о 13 годині, на просп. Броварському в м. Києві неподалік від станції метро "Лісова"незаконно заволодів автомобілем марки "Опель Кадет", державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 10502 грн., що належить ОСОБА_3, а також таємно викрав з салону вказаного автомобіля належне потерпілому майно: автомагнітолу, мобільний телефон пластмасові заводні іграшки - на загальну суму 9568 грн.

В апеляції, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації його дій, ОСОБА_2 просить вирок суду змінити і

Справа № 11-а- 1772 Категорія – ч. 1 ст. 289 КК України

Головуючий в суді 1-ї інст. Доповідач Скавронік В.М.-

пом’якшити призначене йому покарання шляхом застосування ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, оскільки вважає, що суд першої інстанції недостатньо врахував дані про його особу: позитивну характеристику з місця проживання, відсутність попередніх судимостей, а також щире каяття у вчиненому, добровільне відшкодування ним заподіяної потерпілому шкоди.

Заслухавши пояснення засудженого, його захисника, які підтримали апеляцію, пояснення потерпілого, який підтвердив, що засуджений в повному обсягу відшкодував заподіяну йому шкоду і підтримав апеляцію, пояснення прокурора, який заперечував проти апеляції і просив залишити вирок суду першої інстанції без зміни, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не вбачає підстав до її задоволення та зміни вироку.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину повністю ним визнана, підтверджується фактичними даними, що містяться в досліджених в судовому засіданні та викладених у вироку доказах в їх сукупності.

Кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 185 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом та таємне викрадення чужого майна (крадіжка) є правильною.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КПК України вирок перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Колегія суддів не погоджується з викладеними в апеляції доводами засудженого про те, що при постановленні вироку судом першої інстанції не було враховано його щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної ним шкоди, позитивну характеристику з місця постійного проживання, відсутність попередніх судимостей.

Призначаючи ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 70 КК України встановлене санкціями ч. 1 ст. 289 та ч. 1 ст. 185 КК України мінімальне покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу, у т. ч. його характеристику з місця постійного проживання, відсутність попередніх судимостей, його щире каяття у вчиненому, як обставину, що пом’якшує покарання, думку потерпілого, який в судовому засіданні, про що зазначив у вироку.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність у справі підстав для застосування до ОСОБА_2 ст. ст. 69, 75 КК України, оскільки він вчинив декілька злочинів середньої тяжкості і зазначає, що саме призначене покарання сприятиме його виправленню та попередженню вчинення ним нових злочинів, що згідно із ст. 50 КК України є метою покарання.

Таким чином вирок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому має бути залишений без зміни.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія судді

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 червня 2010 року відносно нього – без зміни.